Олександр Олесь. Коротко про поета. Світоглядні переконання митця. Неоромантичні, символічні тенденції у творчості. "З журбою радість обнялась"

Олесю не довелося завойовувати своєї поетичної слави.
Вона сама прийшла до нього на другий день після виходу з друку першої книжки його поезій. Микола Зеров
Слово вчителя

Олександр Олесь — один із найвизначніших ліриків ХХ століття. Його поезія, надзвичайно мелодійна, сповнена загадкових ритмів, тонів, завдяки свіжості поетичних образів, плавності та легкості віршів, сміливості деяких прийомів розширила тематичний і стильовий діапазони українського художнього слова.

Як відзначав М. Рильський, Олександр Олесь „належить до покоління письменників, які з'явилися в українській літературі на початку ХХ століття, коли ще жили і творили великі І. Франко, М. Коцюбинський і Леся Українка. Інтелігенція того часу вітала в особі поета надійну творчу силу, визнала його як щирого й безпосереднього лірика, яким він був усе своє життя”. Життєвий шлях поета складався непросто й нелегко, а творчий, поєднуючи сумні й радісні мотиви,— засвідчив появу найпопулярнішого українського поета, в особі якого, за словами М. Грушевського, „Україна дістала поета-лірика, котрого виглядала від часів Шевченка”. Творчість митця певною мірою є віддзеркаленням його життя.  

Випереджувальне завдання.

Духовне життя нації крізь призму нещасливого кохання в романі у віршах «Маруся Чурай» Л. Костенко. Центральні проблеми: митець і суспільство, індивідуальна свобода людини.

Ця дівчина не просто так, Маруся.   
Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.
Що нам потрібно було на війні? 
Шаблі, знамена і її пісні.               
Ліна Костенко "Маруся Чурай"

Слово вчителя
Цей твір Ліна Костенко  в українській літературі  представляє рідкісний жанр — роман у віршах.                       Запишемо визначення в словник.                                             
Теорія літератури

    Роман у віршах — різновид змішаного жанру, що поєднує багатоплановість, епічні принципи розповіді з суб’єктивністю, притаманною ліричним творам.
 Роман у віршах став популярним у ХІХ-ХХ ст. Межують з ним драматична поема, віршована повість.

В Україні помітне пожвавлення цього жанру спостерігається у 60-70 рр. XX ст. 

   Роман у віршах — одна з найскладніших літературних форм, суть якої полягає в тому, що у великому художньому полотні епічний спосіб зображення життя через систему подій і розгорнутий сюжет, через змалювання сформованих характерів поєднується з глибоким ліризмом — віршованою, емоційно забарвленою мовою, з безпосереднім вираженням внутрішнього стану й почуттів автора.

    Історична ознова твору. Історія написання
Україні таланить на великих жінок. Три століття віддаляють Марусю Чурай від поетеси Ліни Костенко. Але скільки спільного мають ці незвичайні жінки, ці беззахисні і беззбройні пророки нашого багатостраждального народу, слово яких було «духовним мечем». І ось ожила легендарна дівчина на сторінках історичного роману у віршах «Маруся Чурай» Ліни Василівни Костенко, який побачив світ у 1979 р.

Вихід цього твору став справжньою подією в нашій літературі. Люди, які двох слів не могли зв’язати рідною мовою — нещасні жертви свого часу — шукали, діставали, читали й перечитували «Марусю Чурай». Приміром, у далекому Казахстані українці від руки переписували роман. Розсипаний набір книжки розкотився, як добірне невмируще зерно по всій Україні й дав свої сходи.

У чому ж сила цього твору? Яка причина його фантастичної популярності? Зі сторінок роману постала неприкрашена історія нашого народу. Нашу пам’ять про те, хто ми, чиї діти, витравлювали, випалювали, відбивали немилосердно… Але вона — живе. Хто порахує всіх спраглих, що припадали й припадають до «Марусі Чурай», як до життєдайного джерела? Адже така потреба зумовлена надзавданням, що постало перед нашим суспільством: духовне відродження нації як єдиний порятунок від морального й фізичного вимирання.

«Маруся Чурай» Ліни Костенко — це не просто наша обікрадена й поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII ст. Це — історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія.

Композиція твору

Багатотемність твору: *багатостраждальна українська історія з її трагічною героїкою; *характеристика колоритних народних типів, взятих з різних «поверхів» українського життя XVIII ст.; *кохання дівчини-козачки, яке відкривається безміром душевних граней та переживань — поетичних і трагічних;  *сповнений пристрасті роздум про місію митця та його слова, поезії в людському житті загалом, і в українській долі — зокрема.Головна ідея твору. Незнищенність українського народу (особистості з багатим духовним світом), глибока віра в його (її) духовну силу й могутність.Сюжет і композиціяСюжетні лінії: *особиста (Маруся-Грицько) *історична (боротьба українського народу протии загарбницької політики польської шляхти).      Роман складається з дев’яти розділів, кожен з яких має добре продуману назву.I розділ «Якби знайшлась неопалима книга». Дощенту знищена пожежею Полтава 1658 р. Суд над Марусею, яку звинувачено в отруєнні коханого Грицька Бобренка. На захист Марусі стають козаки — полковник Мартин Пушкар й Іван Іскра. Марусі виносять смертний вирок.II розділ «Полтавський полк виходить на зорі». Полтавський полк на зорі виступає в похід боронити волю свого народу.III розділ «Сповідь». Маруся перебуває у в’язниці, вона згадує дитинство, батьків, родинні стосунки; дитинство Гриця, його батьків і їхні сімейні стосунки; далі постає історія кохання Марусі й Гриця і його зрада з Галею Вишняківною. У кінці розділу (він найбільший у творі, центральний) Марусю виводять на страту.IV розділ «Гінець до гетьмана». Іван Іскра мчить до гетьмана Богдана Хмельницького, щоб сповістити про суд над Марусею. Гетьман своїм універсалом скасовує смертний вирок Марусі.V розділ «Страта». Марусю виводять на площу для страти, де зібралася чи не вся Полтава, люди по-різному висловлюються щодо Марусиної трагедії. В останній момент перед стратою на площу вривається Іван Іскра з добутим універсалом, у якому наказано скасувати вирок з огляду на пісенний талант Марусі і героїзм її батька Гордія, якого як оборонця України покарано було на горло у Варшаві.VI розділ «Проща». Маруся вирушає на прощу до Києва і по дорозі знайомиться з мандрівним дяком-філософом, який розповідає їй про Якова Остряницю, Северина Наливайка та Ярему Вишневецького. Маруся глибоко осмислює історію України з розповідей дяка й з побачених у дорозі картин зруйнованої Батьківщини.VII розділ «Дідова балка». Іван Іскра відвідує старого запорожця, колись визволеного з двадцятилітньої турецької неволі, який оселився під Полтавою й займається різьбярством. Іван попереджає діда про наступ ворожих військ, але той вирішив не покидати свою домівку.VIII розділ «Облога Полтави». Брами Полтави зачинені, гармати націлені на ворога. Полтава мужньо тримається в польській облозі вже четвертий тиждень. Іван Іскра відвідує самотню Марусю (її мати померла) і пропонує одружитися. Маруся відмовляє парубкові.IX розділ «Весна, і смерть, і світле воскресіння». Маруся попрощалася з Іскрою, виснажена горем і хворобою, чекає свого кінця. Облогу знято, і місто повертається до звичного життя. Повз будинок Марусі проходять козаки й співають її пісні, а далі дівчата — пісню «Ой не ходи, Грицю…» Твір починається фактично із розв’язки, причому несподіваної і страшної, через що тяжіє до новелістичного жанру, а розташування частин композиції у не хронологічному порядку тільки збільшує напругу й загострює цікавість.               

Характеристика образу Марусі Чурай

Образ Марусі Чурай — це образ з легенди, ми не знаємо достеменно, чи жила вона насправді. Найімовірніше Маруся Чурай справді жила на Полтавщині у XVII ст., складаючи пісні, яких співала вся країна, а деякі з них співають і досі.
 Якою видається читачеві Маруся? Це дівчина, яка мала дар від Бога: не тільки дар співати й складати пісні, але дар кохати, бути щирою та чистою:

Красива я була, правда? Схожа на свою матір.

Смілива я була, правда? Схожа на свого батька.

Співуча я була, правда? Схожа на свій народ.

Напевне, ці рядки чи не найкраще розповідають нам про Марусю Чурай. І саме через ті рядки виникає думка про те, що образ Марусі Чурай є символічним: вона й є в певному сенсі образом народу, з його співучою нескореною й нескоримою душею, з душевною чистотою й несправедливо сповненим страждань життям.
 Марусю називають у романі голосом, піснею й душею народу. Вона, напевне, такою і є. На долю дівчини припадає багато випробувань, життя зрештою надламує її душу, вона ніби втрачає свій голос, втрачає здатність жити легко й радіти життю, але душевна чистота, прагнення кращого якщо не для себе, то для свого народу залишається з Марусею до останніх її днів.

Образ Марусі Чурай — образ митця свого часу, який органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал Вітчизни. За словами Івана, Маруся — це голос України, душа її. «Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах»,— каже про поетесу Іван Іскра. Таку ж характеристику дає дівчині й гетьман Богдан Хмельницький, який говорить, що «її пісні — як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот».

Справжній митець, Маруся, наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами й стражданнями. У свідомості читача образ Марусі Чурай зливається з образом України не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уособлені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети, кращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить через історичний роман у віршах «Маруся Чурай» наскрізно.

Для Ліни Костенко Маруся Чурай — не просто вродлива дівчина з її природним бажанням кохати й бути коханою, щасливою в сімейному житті. Вона — натура творча, а тому особлива. Радощі й жалі простих людей дівчина чутливо вбирає в себе як свої: «Ця дівчина не просто так, Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа». Так говорить про героїню Іван Іскра, який розуміє чарівність її вроди, високість душі й талант художника. Йому якраз імпонує саме здатність тонко відчувати, шляхетно поводитися навіть у побуті.

Міні-проект «Сценічне безсмертя «Марусі Чурай»

Роман Ліни Костенко «Маруся Чурай» відразу набув значної популярності. У сезоні 1987-1988 року за «Марусею Чурай» у світі було здійснено три театральні вистави. Пісенну партію славетної поетеси у спектаклі Київського театру поезії виконувала народна артистка України Ніна Матвієнко. Уже сам її рідкісної краси голос, відчуття природності інтонацій пісні, здається, забезпечують успіх.

У Львівському українському молодіжному театрі режисер В. Кучинський об’єднав в одній виставі «Сад нетанучих скульптур» два твори Ліни Костенко — драматичну поему «Сніг у Флоренції» та «Марусю Чурай». Здавалось би, що спільного між подіями в Італії й Україні, які відбуваються навіть у різних століттях, XVI і XVII? Але невеликий молодий колектив вдало знайшов ключ для органічного поєднання різних навіть за тональністю творів Ліни Костенко. У їхній інтерпретації на передній план виходить проблема місця художника в суспільному житті, у творенні духовної долі свого народу. Доля третьої вистави — моно спектаклю народної артистки України Ніли Крюкової «Маруся Чурай» — складалася непросто. Прем’єра мала відбутися ще 1982 р., але, як нерідко в застійних умовах траплялося, чиновники від мистецтва наклали вето. Лише через п’ятиліття Ніла Крюкова разом із відомою бандуристкою Галиною Менкуш вийшла на сцену… 

Поєднання прекрасного, інтонаційно багатого декламаторського мистецтва Ніли Крюкової із віртуозним музичним супроводом та співом Галини Менкуш дозволило донести до слухача глибинне нуртування твору Ліни Костенко. Навряд чи хто залишався після цього свята поезії, декламації і співу байдужим.
 Цікаву інтерпретацію роману запропонував режисер Львівського театру імені М. Заньковецької Федір Стригун у виставі «Маруся Чурай».

Слово вчителя

Процес суспільного розшарування як один з основних аспектів суспільно-історичного контексту епохи виразно й достовірно виписаний Ліною Костенко у сцені суду, де гострота конфлікту — засудити чи виправдати Марусю, а якщо судити, то яку кару їй призначити,— зосереджує в собі не просто моральні принципи, а й соціально-класовий статус епохи.

У першій частині роману маємо можливість виявити два різні світи, представлені героями твору, що визначилися такими двома аспектами: по-перше, протиставленням Січі й Полтави, по-друге, ставленням до Марусиної пісні. Сцена суду дає можливість учителю не лише виявити протистояння двох позицій, двох світів, а й дати повноцінну характеристику всім героям твору. На суді, як і в будь-якій іншій ситуації, козацтво виявляє найактивнішу позицію захисників і гуманістів. Це стосується і гетьмана, бо за всіма своїми клопотами Богдан здатний помітити й тугу Івана Іскри: «Щось мало статись, твоєї печалі достойне?», а опісля, доклавши «серця й голови» до справи Марусі, скасувати ганебний вирок полтавського суду: «Таку співачку покарать на горло.— Та це ж не що, а пісню задушить!» — «смерть повсюди, а життя одне».

Її твір розкриває нам багатство людських характерів, виношені концептуально-художні ідеї, гранично суворе, досконале їх вираження в слові, повторимо слідом за Михайлом Доленгом — слові класичному. І водночас «Маруся Чурай» — твір новаторський як трактуванням самої постаті народної поетеси, так і художніми засобами зображення.

Віртуозна стилізація мови давньої епохи, власне — несилуване поєднання кількашарової стилізованої лексики й народної говірки, точність і художня доцільність використання архаїзмів та історичних реалій, звукове й ритмічне багатство вірша, його пластичність, залежність від «партії» дійової особи, значущість сміливої рими… В усьому цьому Ліна Костенко бачила не самоціль, але й не суто «виробничі» засоби формування поетичної плоті роману. Сама технологія тут стає мистецтвом. Адже коли в роздумах про Галю Вишняківну зустрічаються такі, за терміном тогочасних піїтик, «краєсогласія» — «до неї — козакові — до свиней, і — до любові»,— то вони вже самі утворюють потужне смислове поле, ущільнюють художню оповідь і без роз’яснень ставлять додаткові змістові акценти в процесі характеротворення.

Узагальнення вивченого матеріалу

Визначте кульмінаційні моменти в сюжеті роману.

• Чому, на вашу думку, роман не завершується сценою помилування героїні?

• На які дві основні групи ви поділили б свідків на суді Марусі Чурай?

• На чому Ґрунтуватиметься ваш поділ? Розкрийте різницю в моральності представників цих груп. 

                                            Виконати тестові завдання

https://naurok.com.ua/test/marusya-churay-11-klas-73179.html

Підведення підсумків уроку

На основі спостереження детального аналізу роману у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай» можна впевнено констатувати, що цей твір, створений на національному ґрунті, продовжує фольклорні и літературні традиції, у ньому письменниці пощастило скласти неповторну, глибоку, психологічну, героїчну й романтично наснажену пісню про історію легендарної поетеси й піснярки Марусі Чурай, реально відтворити реальні події в Україні середини XVII ст., змалювати низку яскравих образів лицарів-звитяжників, які боролися за її національне визволення.

Домашнє завдання

Підготувати характеристику образу Марусі Чурай за планом. Орієнтовний план:

1. Портрет героїні роману як засіб розкриття її характеру.

2. Батьки Марусі.

3. Художня обдарованість.

4. Стосунки: Маруся — Грицько, Маруся — Іван.

5. Піснетворчість.

6. Спільне й відмінне між Марусею Чурай та Мавкою з «Лісової
 пісні» Лесі Українки.

7. Моє ставлення до образу Марусі Чурай.

                                         

Євген Гуцало. Оповідання "Лось"

Євген Гуцало. Життєвий та творчий шлях. Оповідання "Лось"

  Євген Пилипович Гуцало народився 14 січня 1937 р. в с. Старому Животові Вінницької області в родині сільських учителів. У дитинстві захоплювався читанням. Для нього книжка — це дійсність незнана, нова, незнайома, екзотична, з безліччю пригод. Любов до читання згодом переросла в захоплення віршуванням. Про своє дитинство письменник розповідав у багатьох оповіданнях, у тому числі в повісті «Сільські вчителі», «Шкільний хліб», «У гаї сонце зацвіло». Повісті з життя сільських учителів були високо оцінені критикою, здобули широке читацьке визнання. Ці сповнені просвітленого ліризму, зажури й надії твори, здається, були написані для того, щоб відновити надломлену віру народу в незнищенність моральних цінностей, переконати, що за­вжди, за будь-яких обставин люди мають лишатися людьми.

1959 р. майбутній письменник закінчив Ніжинський педаго­гічний інститут ім. М. Гоголя, але мріяв стати журналістом, тому певний час працював у редакціях газет, видавництві «Радянський письменник», а згодом повністю присвятив себе письменницькій діяльності. Активно друкуватися почав 1960 р., а через два роки вийшла перша збірка його оповідань «Люди серед людей». Книжку тепло привітали критика й літературна громадськість. Відтоді одна за одною виходили нові збірки письменника: «Яблука з осіннього саду» (1964), «Скупана в любистку» (1965), «Хустина шовку зелено­го» (1966), «Запах кропу» (1969) та інші. Твори Є. Гуцала об’єднує любов до простої людини, любов до життя в усій його не завжди видимій складності, прагнення зрозуміти й облагородити чесну людину, а нечесну, морально 

ницу — викрити перед людьми.

Значну частину творчого доробку письменника становлять твори для дітей: «Олень Август» (1965), «З горіха зерня» (1969), «Дениско» (1973), «Саййора» (1980), «Пролетіли коні» (1984). Дві останні книжки удостоєні Державної премії України імені Т. Г. Шевчен­ка. Дитяча проза Є. Гуцала прикметна особливим, тільки йому властивим поетизованим зображенням стосунків між людьми. Невичерпну «країну дитинства» письменник осмислює в різних жанрово-стильових формах, щоразу — в новому баченні, про що свід­чать цикл «Оповідання з Тернівки» (1982) і книжка «Княжа гора» (1985).

1981 р. вийшла друком перша поетична збірка Є. Гуцала «Пись­мо землі». Далі з’являються книжки віршів «Час і простір» (1983), «Живемо на зорі» (1984), «Напередодні нинішнього дня» (1989).

Євген Гуцало був ще й дослідником. Перебуваючи на засланні, він досліджував історію, культуру російського народу. Свої думки й спостереження він виклав у публіцистичній праці «Ментальність ясиру». Книга побачила світ після смерті автора.

4  липня 1995 року на 58 році життя не стало українського письменника-сподвижника Євгена Гуцала.

Робота над оповіданням «Лось»                              

Тема: зображення боротьби добра і зла в протистоянні світу людей та світу тварин.

Ідея: уславлення мужності, хоробрості, співчуття, бажання допомогати іншим та охороняти дику природу; обурення жорстокіс­тю та користолюбством.

 Сюжетна лінія.

    В оповіданні «Лось» зображено історію про те, як двоє хлопчи­ків, не вагаючись, прийшли на допомогу лосеві, що тонув у річці. Хлопцям вдалося врятувати нового друга, хоча це було неймовірно важко, але біда прийшла з іншо­го боку — врятовану тварину підстрелив їх рідний дядько Шпичак. Мисливець злякався, що племінники повідомлять у заповідник про його браконьєрство, тому навіть пропонував їм хабар за мовчання — м’ясо й роги, але діти не стали з ним про це розмовляти. Оповідання завершується тим, що розгублений Шпичак дивиться на мертве тіло лося і йому, як це нещодавно було з дітьми, страшенно хочеться, щоб «лось підняв голову, звівся на свої стрункі міцні ноги і неквап­но побіг до лісу, як він ще недавно біг, поки дороги йому не перетну­ла куля». Але лось так і не ворухнувся.

Авторське бачення Лося (цитатна характеристика):

 «Це був великий звір із широкими грудьми, які легко здималися од дихання. Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, з якого обнесло листя»;             

«Лось був старий і бувалий самець»;                 

 «Неквапно попрямував до тієї поляни, на якій любив найчастіше бувати... в ній, прилігши, лось міг сховатися до половини»;

«Лось опустив голову, принюхуючись до ополонки, далі, з витягнутою шиєю, ступив ще трохи, ось-ось маючи торкнутися губами до осклілого блакитного шумовиння, ніздрі затремтіли в передчутті холодної води»;           

«...лось вжахано відчув, що дедалі глибше занурюється в льодяну кашу»;    

 «Ревнув, кличучи на допомогу, і його очі все густіше набрякали кров’янистим смутком, аж горіли червоним розпачем»; «...Намагався поводитися обачно... сили поступово покидали його; він поводився смирно»; 

«...лось виявився дужий і життєлюбний...»;               

«Він пробуватиме безперервно, доти, доки дихатиме»;                      

 «Лось уже зовсім знесилився і байдуже спостерігав, як наближаються діти. Усе нижче осідав у воду, і роги похилитувались над крижаним місивом, як незвичайний кущик. Під цим кущиком червоний розпач трохи вгомонився, але був тепер такий безмежний, що очі для нього були замалі, і той розпач струменів із них увсібіч»;

 «Лось не боявся людей». Лось зображується автором як тварина, яка звикла до умов заповідника та почувається там так само, як і в тайзі. Він не боїться людей, тому що часто бачив, як вони працюють, та, окрім цього, якось мисливці врятували його від вовків. Тому коли хлопці кинулись його рятувати, він поводився сумирно, не відчуваючи небезпеку з їхнього боку. Але, як виявилось трохи згодом, не всі люди приязно ставились до нього. Деякі, на кшталт дядька Шпичака, дивились на нього лише як на здобич на джерело прибутку. Саме це і погубило Лося, який тільки-но почав довіряти людям та вірити в їхні добрі наміри.

Підсумки    

    В оповіданні «Лось» Є. Гуцало пропонує читачам самим замислитись над тим, що буде далі. Поміркувавши, можна припустити, що брати все ж таки повідомлять у заповідник, бо зрозуміли, що Шпичак не шкодує про вчинене, а значить, якщо його не покарати, буде продовжувати полювати на заповідних тва­рин. На відміну від хлопців, Шпичак (у кінці оповідання) хотів би

побачити лося живим тільки тому, що боїться покарання, а не тому, що зрозумів жахливість скоєного злочину. У цьому невеличкому творі Є. Гуцало зумів поставити низку дуже важливих проблем: те, що людина вважає себе царем природи, не дає їй права знищувати тварин для своєї розваги. Навпаки, люди мають усвідомити, що їхнє завдання — оберігати та захищати природу, турбуватись про неї, бути милосердним.

https://naurok.com.ua/test/gucalo-los-79391.html

     

Олександр Олесь. Коротко про поета. Світоглядні переконання митця. Неоромантичні, символічні тенденії у творчості. "З журбою радість обнялась"

https://padlet.com/ledyinred281/ukrlit202010class

Урок для учнів 10 класу з української літератури.

ІМЕННИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ. ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ РОЗРЯДИ ІМЕННИКІВ. ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ІМЕННИКА

АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

1. Дайте відповіді на питання

· Пригадайте, яка частина мови називається іменником?

· Як називаються іменники, що відповідають на питання хто? Наведіть приклади.

· Як називаються іменники, що відповідають на питання що? Наведіть приклади.

· У чому полягає відмінність між власними та загальними назвами?

· Що таке конкретні та абстрактні іменники?

Духовне життя нації крізь призму нещасливого кохання в романі у віршах «Маруся Чурай» Л. Костенко. Центральні проблеми: митець і суспільство, індивідуальна свобода людини.

https://padlet.com/ledyinred281/ukrlit202011class

Урок для учнів 11 класів з української літератури

Євген Гуцало. Життєвий та творчий шлях. Оповідання "Лось"
посилання на сторінку Padlet
https://ru.padlet.com/ledyinred281/vu78tcdgrh4d