Євген Гуцало. Життєвий та творчий шлях. Оповідання
"Лось"
Євген Пилипович Гуцало народився 14 січня 1937 р. в с. Старому Животові
Вінницької області в родині сільських учителів. У дитинстві захоплювався
читанням. Для нього книжка — це дійсність незнана, нова, незнайома, екзотична,
з безліччю пригод. Любов до читання згодом переросла в захоплення віршуванням.
Про своє дитинство письменник розповідав у багатьох оповіданнях, у тому числі в
повісті «Сільські вчителі», «Шкільний хліб», «У гаї сонце зацвіло». Повісті з
життя сільських учителів були високо оцінені критикою, здобули широке читацьке
визнання. Ці сповнені просвітленого ліризму, зажури й надії твори, здається,
були написані для того, щоб відновити надломлену віру народу в незнищенність
моральних цінностей, переконати, що завжди, за будь-яких обставин люди мають
лишатися людьми.
1959 р. майбутній письменник
закінчив Ніжинський педагогічний інститут ім. М. Гоголя, але мріяв стати
журналістом, тому певний час працював у редакціях газет, видавництві
«Радянський письменник», а згодом повністю присвятив себе письменницькій
діяльності. Активно друкуватися почав 1960 р., а через два роки вийшла перша
збірка його оповідань «Люди серед людей». Книжку тепло привітали критика й
літературна громадськість. Відтоді одна за одною виходили нові збірки
письменника: «Яблука з осіннього саду» (1964), «Скупана в любистку» (1965),
«Хустина шовку зеленого» (1966), «Запах кропу» (1969) та інші. Твори Є. Гуцала
об’єднує любов до простої людини, любов до життя в усій його не завжди видимій
складності, прагнення зрозуміти й облагородити чесну людину, а нечесну,
морально
ницу — викрити перед людьми.
Значну частину творчого доробку
письменника становлять твори для дітей: «Олень Август» (1965), «З горіха зерня»
(1969), «Дениско» (1973), «Саййора» (1980), «Пролетіли коні» (1984). Дві останні
книжки удостоєні Державної премії України імені Т. Г. Шевченка. Дитяча проза
Є. Гуцала прикметна особливим, тільки йому властивим поетизованим зображенням
стосунків між людьми. Невичерпну «країну дитинства» письменник осмислює в
різних жанрово-стильових формах, щоразу — в новому баченні, про що свідчать
цикл «Оповідання з Тернівки» (1982) і книжка «Княжа гора» (1985).
1981 р. вийшла друком перша поетична
збірка Є. Гуцала «Письмо землі». Далі з’являються книжки віршів «Час і
простір» (1983), «Живемо на зорі» (1984), «Напередодні нинішнього дня» (1989).
Євген Гуцало був ще й дослідником.
Перебуваючи на засланні, він досліджував історію, культуру російського народу.
Свої думки й спостереження він виклав у публіцистичній праці «Ментальність
ясиру». Книга побачила світ після смерті автора.
4 липня 1995 року на 58 році
життя не стало українського письменника-сподвижника Євгена Гуцала.
Робота над оповіданням «Лось»
Тема: зображення
боротьби добра і зла в протистоянні світу людей та світу тварин.
Ідея: уславлення
мужності, хоробрості, співчуття, бажання допомогати іншим та охороняти дику
природу; обурення жорстокістю та користолюбством.
Сюжетна лінія.
В оповіданні «Лось» зображено історію про те,
як двоє хлопчиків, не вагаючись, прийшли на допомогу лосеві, що тонув у річці.
Хлопцям вдалося врятувати нового друга, хоча це було неймовірно важко, але біда
прийшла з іншого боку — врятовану тварину підстрелив їх рідний дядько Шпичак.
Мисливець злякався, що племінники повідомлять у заповідник про його
браконьєрство, тому навіть пропонував їм хабар за мовчання — м’ясо й роги, але
діти не стали з ним про це розмовляти. Оповідання завершується тим, що
розгублений Шпичак дивиться на мертве тіло лося і йому, як це нещодавно було з
дітьми, страшенно хочеться, щоб «лось підняв голову, звівся на свої стрункі
міцні ноги і неквапно побіг до лісу, як він ще недавно біг, поки дороги йому
не перетнула куля». Але лось так і не ворухнувся.
Авторське
бачення Лося (цитатна характеристика):
«Це був великий звір
із широкими грудьми, які легко здималися од дихання. Його роги нагадували
осінній низькорослий кущ, з якого обнесло листя»;
«Лось був старий і бувалий самець»;
«Неквапно попрямував
до тієї поляни, на якій любив найчастіше бувати... в ній, прилігши, лось міг
сховатися до половини»;
«Лось опустив голову, принюхуючись до ополонки, далі, з
витягнутою шиєю, ступив ще трохи, ось-ось маючи торкнутися губами до осклілого
блакитного шумовиння, ніздрі затремтіли в передчутті холодної води»;
«...лось вжахано відчув, що дедалі глибше занурюється в
льодяну кашу»;
«Ревнув, кличучи на
допомогу, і його очі все густіше набрякали кров’янистим смутком, аж горіли
червоним розпачем»; «...Намагався поводитися обачно... сили поступово покидали
його; він поводився смирно»;
«...лось виявився дужий і життєлюбний...»;
«Він пробуватиме безперервно, доти, доки дихатиме»;
«Лось уже зовсім
знесилився і байдуже спостерігав, як наближаються діти. Усе нижче осідав у
воду, і роги похилитувались над крижаним місивом, як незвичайний кущик. Під цим
кущиком червоний розпач трохи вгомонився, але був тепер такий безмежний, що очі
для нього були замалі, і той розпач струменів із них увсібіч»;
«Лось не боявся
людей». Лось зображується автором як тварина, яка звикла до умов заповідника та
почувається там так само, як і в тайзі. Він не боїться людей, тому що часто
бачив, як вони працюють, та, окрім цього, якось мисливці врятували його від
вовків. Тому коли хлопці кинулись його рятувати, він поводився сумирно, не
відчуваючи небезпеку з їхнього боку. Але, як виявилось трохи згодом, не всі
люди приязно ставились до нього. Деякі, на кшталт дядька Шпичака, дивились на
нього лише як на здобич на джерело прибутку. Саме це і погубило Лося, який
тільки-но почав довіряти людям та вірити в їхні добрі наміри.
Підсумки
В оповіданні
«Лось» Є. Гуцало пропонує читачам самим замислитись над тим, що буде далі.
Поміркувавши, можна припустити, що брати все ж таки повідомлять у заповідник,
бо зрозуміли, що Шпичак не шкодує про вчинене, а значить, якщо його не
покарати, буде продовжувати полювати на заповідних тварин. На відміну від
хлопців, Шпичак (у кінці оповідання) хотів би
побачити лося живим тільки тому, що боїться покарання, а не
тому, що зрозумів жахливість скоєного злочину. У цьому невеличкому творі Є.
Гуцало зумів поставити низку дуже важливих проблем: те, що людина вважає себе
царем природи, не дає їй права знищувати тварин для своєї розваги. Навпаки,
люди мають усвідомити, що їхнє завдання — оберігати та захищати природу,
турбуватись про неї, бути милосердним.
Немає коментарів:
Дописати коментар