Морфологія

МОРФОЛОГІЯ

Морфологія (від гр. morphe- форма і logos- слово, вчення) - це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови.

Морфологія разом з синтаксисом є частинами граматики- науки, що вивчає граматичну будову мови.

Для морфології, як і для граматики в цілому, важливо граматичне значення слова. На відміну від лексичного, яке є індивідуальним для кожного слова, граматичне значення є спільних для цілих розрядів слів.

Усі слова в мові за лексичним значенням та граматичними особливостями поділяються на частини мови.

ЧАСТИНИ МОВИ

В сучасній українській мові 10 частин мови:

назва	приклади
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ МОВИ
іменник	слово, вуз, завдання, Микола, Україна
прикметник	золотий, залізобетонний, легенька, пахуче
числівник	одинадцять, перший, тринадцятеро, одна шоста
займенник	я, ви, що, щось, хтось, абихто, будь-який
дієслово	відкласти, чекай, засліпило, прийшов
прислівник	спокійно, угорі, по-літньому, згарячу, двічі
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ
прийменник	до, близько, вглиб, крізь, поза, на, проміж
сполучник	а, але, та, через те що, не лише, одначе
частка	так, аякже, це, тільки, ось, ледве чи, мов
ОКРЕМА ЧАСТИНА МОВИ
вигук	ой, ай, ох, о, овва, тьху, ех

Частини мови поділяються на самостійні (повнозначні) і службові(неповнозначні); окрему групу складають вигуки і звуконаслідування.

Самостійні частини мови (їх шість: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник) називають предмети, їх ознаки, дії та кількість. Самостійні частини мови є членами речення і мають як лексичне, так і граматичне значення.

Службові частини мови (їх три: прийменник, сполучник, частка) предметного лексичного значення не мають і служать лише для зв’язку слів у реченні (прийменник, сполучник) або для надання окремим словам і реченням додаткових смислових чи емоційно-експресивних відтінків, а також для творення морфологічних форм і нових слів (частка).

Вигуки і звуконаслідування виражають лише волевиявлення, емоції, етикет, імітують звукові сигнали птахів, тварин, явищ природи.

ОЗНАКИ ЧАСТИН МОВИ

Будь-яку частину мови характерізують такі ознаки:

ознака	показує
лексичне значення	що означає частина мови (напр., прикметник виражає ознаку предметів)
синтаксичнароль	які ролі частина мови виконує у реченні (підмет, присудок)
розряди за значенням	на які групи слів підрозділяється
морфологічніознаки	за якими параметрами (час, рід, вид та ін.) змінюється частина мови

ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЧАСТИН МОВИ

Лексичні значення різних частин мови такі:

частина мови	що означає
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ
іменник	означає предмети і явища
прикметник	виражає ознаку предметів
числівник	позначає число, кількість предметів, порядок їх при лічбі
займенник	вказує на особу, предмет
дієслово	виражає дію або стан предметів
прислівник	позначає ознаку дії, ознаку іншої ознаки чи предмета
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ
прийменник	служить засобом вираження відношень іменника до інших слів у реченні
сполучник	зв'язує між собою однорідні члени речення і частини складного речення
частка	виражає модальні відтінки у реченні
ОКРЕМА ЧАСТИНА
вигук	виражає почуття і виявлення емоційно- вольових реакцій людини

СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ЧАСТИН МОВИ

Самостійні частини мови виступають членами речення і можуть виконувати як властиву їм основну роль, так і неосновну, призначену для іншої частини мови.

Напр., основні ролі іменника такі:

• підмет (у називному відмінку);
• додаток (у непрямих відмінках).

Але іменник може бути також:

• означенням замість прикметника (зошит з паперу- який?- паперовий зошит);
• обставиною, хоч ця роль є основною для прислівника (прийшов ранньою порою- коли?- повернувся вранці);
• присудком (хоч ця роль властива дієслову) у сполученні з дієслівною зв'язкою (Олег став учнем).

Службові частини мови членами речення не виступають і виконують тільки граматичну роль у поєднанні з самостійними частинами мови.

Синтаксичні ролі частин мови у реченні:

частина мови	синтаксичні ролі
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ
іменник	Основна: підмет (називний відмінок або родовий, коли поєднується з кількісним числівником або іншим словом з кількісним значенням- у складеному підметі; додаток (у непрямих відмінках); Неосновна: обставина (частіше іменник з прийменником, особливо в місцевому відмінку); неузгоджене означення; прикладка; іменна частина неузгодженого присудка
прикметник	Основна: узгоджене означення; Неосновна: - іменна частина складеного присудка
числівник	Основна: означення (порядкові і кількісні- у непрямих відмінках); підмет (у називному відмінку- самостійно або разом з іменником у родовому відмінку); додаток (кількісні- у знахідному відмінку разом з залежним іменником, іменна частина складеного присудка)
займенник	Основна:для тих, що вказують на предмети: підмет (у називному відмінку); додаток (у непрямих відмінках); для тих, що вказують на ознаки і на порядок при лічбі: означення
дієслово	Основна: присудок (особові форми всіх трьох способів); Неосновна: для неозначеної форми: підмет; присудок, означення; додаток; обставина; для дієприкметника: іменна форма складеного присудка; означення; для дієприслівника: - обставина
прислівник	Основна: обставина Неосновна: - неузгоджене означення
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ
прийменник	оформляє відмінкове значення іменника як члена речення (з називним відмінком не вживається)
сполучник	- сурядний:виступає засобом зв'язку однорідніх членів або частин складносурядного речення чи супідрядних однорідних речень; підрядний: приєднує підрядне речення до головного в складнопідрядному реченні
частка	підсилює або виділяє якесь слово; служить засобом вираження питання, ствердження, заперечення і т.д.
ОКРЕМА ЧАСТИНА
вигук	служить засобом вираження оклику, спонукання та ін.; відділяється від інших членів речення комою або знаком оклику; може заміняти речення із значенням здивування, захоплення, захвату і т.д.; вживаючись замість самостійного слова, може виступати будь-яким членом речення

РОЗРЯДИ ЧАСТИН МОВИ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Розряди частин мови за значенням (лексико- граматичні розряди)- це об'єднання слів у групи (у межах однієї частини мови) за якимись параметрами.

Напр., у межах іменника виділяються такі групи слів:

• власні і загальні;
• конкретні і абстрактні;
• назви істот і неістот;
• збірні;
• речовинні.

Розряди слів за значенням виділяються в усіх частинах мови:

частина мови	групи слів, на які поділяється частина мови
САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ
іменник	власні і загальні; конкретні і абстрактні; назви істот і неістот; як окремі групи серез загальних іменників: збірні речовинні
прикметник	якісні, відносні і присвійні; якісні, крім того, мають форми вищого інайвищого ступенів порівняння;
числівник	порядкові та кількісні (власне кількісні, збірні, дробові, неозначено- кількісні); прості, складні і складені
займенник	особові, зворотний, питальні, відносні, присвійні, вказівні, означальні, неозначені, заперечні
дієслово	перехідні та неперехідні; серед неперехідних виділяється також розряд зворотних дієслів
прислівник	- означальні і обставинні:означальні поділяються на якісно- означальні, кількісно- означальні, способу дії; обставинні- на обставинні часу, місця, мети і причини; первінні та вторинні
СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ
прийменник	просторові, часові, причини, мети, умови і допустові, способу дії, кількісні, означальні, об'єктні; первинні (непохідні) і вторинні; (похідні) прості, складні і складені
сполучник	- первинні і похідні
частка	- частки, що надають смислових відтінків: вказівні, означальні, обмежувально- видільні, підсилювальні;- частки, що вказують на модальні слова: стверджувальні, заперечні, питальні, спонукальні, власне модальні, емоційно- експресівні; формотворчі; - словотворчі
ОКРЕМА ЧАСТИНА МОВИ
вигук	емоційні, волевиявлення, мовного етикету; звуконаслідувальні слова; - первісні і вторинні (похідні від дієслів, іменників, сполучень слів)

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ЧАСТИН МОВИ

Морфологічна ознака- це характеристика певної групи слів, яка визначає зміну граматичних форм цих слів або слів, що від них залежить.

До морфологічних ознак належать:

ознака	у чому виражається
особливості словозміни	відмінюється частина мови чи не відмінюється; за якими ознаками
особливості словотворення	як створена частина мови
особливості морфологічної будови	- з яких частин складається (чи є у складі суфікси, префікси та закінчення)

Пояснити це можна на прикладі будь-яких споріднених слів, напр., прикметникадобре (добре слово) та прислівника добре (як тут добре), які чітко відрізняються одне від одного:

прикметник	прислівник
- відмінюється;- первинне слово; - складається з кореня добр- і закінчення (е)	- незмінний;- похідне, утворене суфіксом -евід прикметникової основи; - складається з кореня добр- і суфікса -е

За морфологічними ознаками слова усіх частин мови поділяються на змінювані інезмінювані.

До змінюваних належать іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово.

До незмінюваних належать прислівник, прийменник, сполучник, частка і вигук.

Морфологічні ознаки всіх частин мови:

частини мови		морфологічні ознаки
ЗМІНЮВАНІ ЧАСТИНИ
іменник	- відмінюване слово; змінюється за відмінками і числами;має рід; початкова форма- називний відмінок однини (для тих, що вживаються тільки в множині- називний множини);
прикметник	- відмінюване слово; змінюється за родами, числами і відмінками;початкова форма- називний відмінок однини чоловічого роду; може мати форму ступеня порівняння (в якісних прикметниках);
числівник	- відмінюване слово; змінюється за відмінками; числівники один, двазмінюються також за родами; числівникодин- за числами;початкова форма- називний відмінок;
займенник	- відмінюване слово;початкова форма- називний відмінок однини; - той, що вказує на предмети, змінюєтьсяза відмінками, може мати рід і число; - той, що вказує на ознаки, змінюється за відмінками, родами і числами; - той, що вказує на кількість- за відмінками; - той, що вказує на порядок при лічбі- за родами, числами і відмінками
дієслово	дієслово утворює також форми дієприкметника і дієприслівника:- дієприкметник змінюється за родами, відмінками і числами; має стан, вид і час; - дієприслівник- незмінювана форма, має вид і час
НЕЗМІНЮВАНІ ЧАСТИНИ
прислівник	незмінюване слово
прийменник	незмінюване слово
сполучник	незмінюване слово
частка	незмінюване слово
вигук	незмінюване слово

САМОСТІЙНІ СЛОВА

ІМЕННИК

Іменник - це частина мови, яка означає предмет і відповідає на питання хто? що? (черговий, патріот, птеродактіль).

Предметом у граматиці вважається все, про що можна спитати хто це? що це?, напр.: хто це?- вчений; що це?- картопля.

СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ІМЕННИКА

Основна синтаксична роль іменників - підмет (Ми погомоніли трохи та й розійшлися) та додаток (Василь знайшов Степана).

Іменники можуть бути також:

• неузгодженим означенням (Рука Сашка легла на моє плече);
• іменною частиною складеного присудка (Він завжди був чудовим хлопцем);
• обставиною (Наталка з Ларисою вийшли з будинку).

РОЗРЯДИ ІМЕННИКА ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Серед іменників виділяються такі групи слів:

1.	загальні назви - власні назви
2.	назви істот - назви неістот
3.	конкретні - абстрактні
4.	збірні
5.	речовинні

НАЗВИ ЗАГАЛЬНІ І ВЛАСНІ

іменники	приклади
загальні	ручка, перо, галіфе, панама, країна, папір, сонце, щастя, подружжя, телебачення
власні	Дніпро, Рябоштан, Марс, Марійка, Василь, Франція, Стецюк, Карпати, газета "ТВпарк",

Загальні іменники позначають предмети в цілому.

Власні іменники індивідуально позначають окремі предмети або особи.

НАЗВИ ІСТОТ І НАЗВИ НЕІСТОТ

іменники	приклади
назви істот	хто?- гитарист, люди, окунь, зозуля
назви неістот	що?- поле, вітер, посуд, клавіатура

Іменники, що називають істоти, відповідають на питання хто?

У цю групу входять назви людей, імена, прізвища (балерина, професор, Сергій, Деміург, Макаров), назви птахів і тварин (соловей, кобила, свиня), назви міфологічних істот і літературних героїв (лісовик, Буратіно, русалка, Геракл), назви померлих (мрець, небіжчик), назви карт і шахових фігур (королева, валет).

Іменники, що називають неістоти, відповідають на питання що?

До цієї групи відносять всі інші іменники, тобто ті, що називають явища природи, неживі предмети, опредмечені дії та явища, абстрактні поняття (острів, група, будинок, питання), а також іменники, що позначають сукупності людей і тварин (юрба, армія, зграя, натовп).

КОНКРЕТНІ І АБСТРАКТНІ ІМЕННИКИ

іменники	приклади
конкретні	корабель, шлях, Китай, Маргаріта, осел
абстрактні	прикрість, сум, убозтво, капіталізм, знання

Іменники, що називають предмети, явища навколишньої дійсності, які можна пізнати органами чуття людини, називають конкретними.

Абстрактні іменники не мають конкретного лексичного значення, а називають поняття, явища чи властивості, які не сприймаються органами чуття.

Характерною ознакою абстрактних іменників є суфікси -ість, -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -анн(я), -изм, -ізм, -їзм.

Абстрактні іменники переважно вживаються у формі однини.

ЗБІРНІ ІМЕННИКИ

іменники	приклади
збірні	козацтво, студенство, зілля, братство

Збірні іменники- це назви сукупності однакових чи подібних предметів, які здатні сприйматися як одне ціле.

РЕЧОВИННІ ІМЕННИКИ

іменники	приклади
речовинні	алебастр, молоко, камінь, кисень

Іменники зі значенням речовинності називають однорідну речовину. Речовинні іменники можуть мати тільки форму однини (горох, золото, срібло, залізо) або тільки форму множини (гроші, дріжджі).

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ІМЕННИКА

Іменник має такі морфологічні ознаки:

рід:
чоловічий жіночийсередній	блокнот, крайпожежа, матуся небо, дитинство
число:
однинамножина	громадянин, музейгромадяни, музеї
відмінок:
називнийродовий давальний знахідний орудний місцевий	вікновікном вікну вікно вікном (на) вікні

РІД ІМЕННИКІВ

Рід притаманний кожному іменнику в однині. Іменники відносяться до чоловічого роду (учень, бізнес, пейджер), жіночому (дисципліна, корова, машина), абосередньому роду (покоління, гніздо, озеро).

Іменники чоловічого роду співвідносяться з займенником він, жіночого- вона, середнього- воно. Іменники за родами не змінюються.

Серед назв істот належність іменників до певного роду визначається:

• за різними основами (чоловік - жінка, кобила - кінь);
• за закінченнями (дядьк(о), сестр(а), брат);
• за зв'язками з іншими словами (наша Маруся, прийшов Соловейко, воно заспівало);
• за суфіксами (співак- співачк(а), дослідник- дослідниц(я).

У назвах птахів і тварин рід іменників найчастіше визначається за морфологічною будовою (чоловічого роду - вовк, півень, пес, заєць; жіночого роду - кішка, муха, миша, суниця),

У назвах неістот рід іменників визначається за закінченням.

Так, іменники чоловічого роду найчастіше зовсім не мають закінчення (дуб, хутір, стіл); жіночого роду закінчуються на а(я), або також не мають у своєму складі закінчення (земля, зима, радість); середні закінчуються на о, е або я: вікн(о), сонц(е), лист(я).

Є іменники, які вживаються у формах як чоловічого, так і жіночого роду (зал - зала, жираф - жирафа).

Деякі іменники, що позначають назви професій, хоча і називають осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду (Я - режисер, а дружина моя - бібліотекар).

В українській мові зустрічаються також іменники спільного роду, у яких рід визначається за допомогою допоміжних слів (бідолаха Василь - бідолаха Марія).

ЧИСЛО ІМЕННИКІВ

Число - морфологічна ознака, яка виявляється у протиставленні однини і множини.

У множині іменники роду не мають (хлібосоли, бики, переможці) і співвідносяться із займенником вони.

Більшість іменників, змінюючись за числами, мають форми однини і множини (дерево - дерева, думка - думки). Але є іменники, які вживаються тільки у однині або тільки у множині.

За цією ознакою іменники діляться на три групи.

Першу групу складають іменники, що вживаються як в однині, так і в множині.

Другу групу складають іменники, що вживаються тільки в однині.

Третю- що вживаються тільки в множині.

Іменники, що вживаються тільки в однині	Іменники, що вживаються тільки в множині
- власні назви: Україна, Марія, Дніпро, Хотенко- збірні: студентство, листя, козацтво - назви абстрактних понять: геройство, добро, мир, завзяття - речовини: пісок, молоко, цукор	- власні назви: Альпи, Карпати, Гроші- назви часових понять чи ігор: іменини, проводи, шахи, вибори - назви сукупності людей, предметів, істот: діти, фінанси, люди, солодощі - речовини: вершки, дріжджі, духи - назви предметів парної чи симетричної будови:штани, кросовки, куранти

ВІДМІНКИ ІМЕННИКІВ

В українській мові сім відмінків, які визначаються за питаннями:

Відмінок	Питання
Називний Родовий Давальний Знахідний Орудний Місцевий Кличний	хто? що?кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на (в) кому? на (в) (у) кому? чому?

Називний відмінок виступає формою вираження підмета, що відповідає на питання:

хто? що?

корова, місто

Інші відмінки виступають формою вираження додатка і відповідають на питання:

кого? чого?	корови, міста
кому? чому?	корові, місту
кого? що?	корові, міста
ким? чим?	коровою, містом
на кому? в (у) чому?	(на) корові, у місті

Кличний відмінок виконує в реченні роль звертання до істоти (уособленого предмета), він не пов'язується з іншими словами за допомогою запитання. При звертанні не запитується хто? що? кого? чого?, а вказується на особу формою займенника ти (ви) у будь-якому випадку (напр., Сергію, тобі пора вже іти до школи; Марино, а уроки ти зробила?).

Відмінювання іменників- це їх зміна за відмінниками. Змінювання іменника за відмінками дає йому можливість зв’язуватися з іншими словами у реченні.

Називний відмінок- початкова форма іменника. Він називається прямим.

Інші відмінники називаються непрямими.

Іменники за характером основ і відмінкових закінчень поділяються на чотири відміни:

відміна	приклади
перша	земля, сирота, суддя, тиша, парта
друга	дуб, море, кінь, зілля, кущ, плече, село
третя	сіль, ніч, шерсть, любов, подорож, мати
четверта	вим'я, тім'я, курча, зозуленя, дівча

Перша відміна включає у себе іменники чоловічого, жіночого і подвійного (чоловічого і жіночого) роду з закінченням -а (-я): земля, хмара, Ольга, Микола, сирота.

Друга відміна включає у себе іменники чоловічого роду, що мають закінчення на твердий або м’який приголосний основи (корабель, коваль, дуб), або із закінченням-о (Дніпро, Василько) та іменники середнього роду із закінченням -е, -о (поле, небо, стебло) і -я, крім тих, у яких при відмінюванні з’являється суфікс -ен-, ат (-ят): змагання, снаряддя.

Третя відміна включає у себе іменники жіночого роду, що закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи (сіль, Січ, біль) та іменник мати.

Четверта відміна включає у себе іменники середнього роду з закінченням -а (-я), в яких при відмінюванні з’являється суфікс -ат (-ят), -ен (ягня- ягняти, ім’я- імені).

ПЕРША ВІДМІНА

Іменники першої відміни поділяються на тверду, м’яку і мішану групи:

група	приклади
тверда	вереда, кривда, плакса
м'яка	вишня, скриня, богиня
мішана	огорожа, святоша, межа

До твердої групи належать іменники з твердим приголосним основи (крім шиплячого) перед закінченням -а.

До м’якої групи належать іменники з м’яким приголосним основи перед закінченням -я.

До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним основи перед закінченням -а.

Зразок відмінювання іменників першої відміни

ОДНИНА

тверда група
Н.Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.	кобзакобзи кобзі кобзу кобзою (на) кобзі кобзо	МикитаМикити Микиті Микиту Микитою (на) Микиті Микито

М’яка група

м'яка група
Н.Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.	зброязброї зброї зброю зброєю (на) зброї зброє	ВікторіяВікторії Вікторії Вікторію Вікторією (на) Вікторії Вікторіє

Мішана група

Н.Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

свічасвічі свічі свічу свічею (на) свічі свіче

тещатещі тещі тещу тещею (на) тещі теще

МНОЖИНА

Тверда група

Н.Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

країникраїн країнам країн країнами (на) країнах країни

плаксиплакс плаксам плакс плаксами (на) плаксах плакси

М’яка група

Н.Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

пісніпісень пісням пісень піснями (на) піснях пісні

СофіїСофій Софіям Софі Софіями (на) Софіях Софії

Мішана група

Н.Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

листоношілистонош листоношам листоноші листоношами (на)листоношах листоноші

мишімишей мишам мишей мишами (на) мишах миші

ДРУГА ВІДМІНА

Іменники другої відміни також поділяються на тверду, м’яку і мішану групи:

група	приклади
тверда	майстер, твір, муляр
м'яка	життя, учитель, обрій
мішана	каменяр, сторож, дощ

До твердої групи належить більшість іменників з основою на р, у тому числі іменники іншомовного походження з суфіксами -ар (-яр), -ир, -ур, у яких наголос припадає на останній склад основи (абажур, командир, гектар), іменники чоловічого роду з кінцевим твердим приголосним основи (граб, час), а також іменники середнього роду з закінченням о- (вікно, Петро, батько).

До м’якої групи належать іменники середнього роду з закінченнями -е, -я, але не після шиплячого (сонце, здоров’я, життя), а також іменники чоловічого роду з кінцевим м’яким приголосним основи (Івась, учитель, обрій).

До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з шиплячим приголосним в кінці основи (товариш, дощ, сторож), середнього роду з закінченням -е (явище, плече, прізвище), а також частина іменників на -р: назви осіб за фахом чи родом діяльності з наголошеним суфіксом -яр та сталим наголосом на закінченні(каменяр, скляр, газетяр).

Зразок відмінювання іменників другої відміни

ОДНИНА

Тверда група

Н.Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

батьк-обатьк-а батьк-ові батьк-а батьк-ом (на) батьк-ові батьк-у

співакспівак-а співак-ові співак-а співак-ом (на) співако-ові співак-у

М’яка група

Н.Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

ІгорІгор-я Ігор-еві Ігор-я Ігор-ем (на) Ігор-еві Ігор-е

лікарлікар-я лікар-еві лікар-я лікар-ем (на) лікар-еві лікар-ю

Мішана група

Н.Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

каменяр-ікаменяр-а каменяр-еві каменяр-а каменяр-ем (на) каменяр-ах каменяр-і

м’ячм’яч-а м’яч-у м’яч м’яч-ем (на) м’яч-і м’яч

МНОЖИНА

Тверда група

Н.Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

дядьк-идядьк-ів дядьк-ам дядьк-ів дядьк-ами (на) дядьк-ах дядьк-и

шофер-ишофер-ів шофер-ам шофер-ів шофіер-ами (на) шофер-ах шофер-и

М’яка група

Н.Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

ковал-іковал-ів ковал-ям ковал-ів ковал-ями (на) кова-ях ковал-і

пол-япол-ів пол-ям пол-я пол-ями (на) пол-ях пол-я

Мішана група

Н.Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

горищ-агорищ горищ-ам горищ-а горищ-ами (на) горищ-ах горищ-а

різьбяр-ірізьбяр-ів різьбяр-ам різьбяр-ів різьбяр-ами (на) різьбяр-ах різьбяр-і

ТРЕТЯ ВІДМІНА

До іменників третьої відміни належать іменники, що в називному відмінку однини закінчуються на м’який приголосний основи (сінь, тінь,паморозь) або на губний чи шиплячий приголосний, що в минулому також були м’якими (подорож, любов, річ), а також іменник мати.

Зразок відмінювання іменників третьої відміни

ОДНИНА

Н.Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

матиматер-і матер-і матір матір’-ю (на) матер-і мат-и (матір)

заметільзаметіл-і заметіл-і заметіль заметілл-ю (на) заметіл-і заметіл-е

МНОЖИНА

Н.Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

печ-іпеч-ей печ-ам печ-і печ-ами (на) печ-ах печ-і

суміш-ісуміш-ей суміш-ам суміш-і суміш-ами (на) суміш-ах суміш-і

ЧЕТВЕРТА ВІДМІНА

До іменників четвертої відміни належать іменники середнього роду, в яких при відмінюванні з’являються суфікси -ат, -ят, -ен (небожа, плем’я, зайча).

Зразок відмінювання іменників четвертої відміни

ОДНИНА

Н.Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

ім’яімен-і, ім’я імен-і ім’я імен-ем, ім’ям (на) імен-і ім’я

тел-ятелят-и телят-і тел-я тел-ям (на) телят-і тел-я

МНОЖИНА

Н.Р. Д. Зн. Ор. М. Кл.

лошат-алошат лошат-ам лошат лошат-ами (на) лошат-ах лошат-а

орлят-аорлят орлят-ам орлят(а) орлят-ами (на) орлят-ах орлят-а

НЕЗМІНЮВАНІ ІМЕННИКИ

До незмінюваних іменників в українській мові належать:

- слова іншомовного походження (таксі, колібрі, меню, бра);

- жіночі прізвища українського і іншомовного походження, що закінчуються на -к(о), -енк(о): Потапенко, Яценко, на приголосний (Остапчук, Копчанич), російські прізвища на -ово (Муромо, Коновало), -их (Сірих, Білих), -аго (Живаго); складноскорочені слова буквенного типу (США), та складноскорочені слова, друга частина яких виступає у формі непрямого відмінка (завгар, замдиректора).

Хоча форма таких слів не змінюється, зміни в залежності від відмінків вони виражають за допомогою зв’язку з іншими словами, а також за допомогою прийменників (принесли меню, у меню налічувалося багато різних страв, рука лягла на меню).

Рід незмінюваних іменників визначається так:

назви тварин- належать до чоловічого роду (невеличкий шимпанзе, кмітливий колібрі);

іменники, що називають чоловіків (молодий Франк, знайомий бібліотекар)належать до чоловічого роду; іменники, що називають жінок (неуважна Марі, весела касир)- до жіночого роду;

незмінювані іменники, що називають неістоти, належать до середнього роду (вікно, озеро, небо, доля);

іменники- географічні назви, назви міст, річок, газет, журналів та таке ін. визначаються за загальною назвою (журнал "Наталі"- чоловічого роду, телепрограма "Михайло"- жіночого; країна Германія- жіночого роду, місто Туапсе- середнього).

МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ІМЕННИКІВ

Порядок розбору:

1. Запишіть слово. Визначте частину мови цього слова.

2. Знайдіть початкову форму (називний відмінок однини).

3. Визначте розряд за значенням: власна чи загальна назва; назва істоти чи неістоти; назва конкретна чи абстрактна.

4. Визначте морфологічні ознаки: рід, число, відмінок.

5. Знайдіть відміну та групу (тверда, м'яка чи мішана).

6. Визначте спосiб творення слова.

7. Визначте синтаксичну роль.

8. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).

ПРИКМЕТНИК

Прикметник- це частина мови, що виражає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? (зелений, мудрий, сміливий).

Прикметники виражають ознаку:

• запаху (п’янкий, запашний),
• кольору (білий, зелений),
• віку (старенький, давній),
• розміру (величезний, середній),
• матеріалу (діамантовий, дерев’яний),
• якості (твердий, гнучкий),
• принадлежності (зятів, сестрин),
• простору (далекий, близький),
• часу (ранній, вчорашній)
• внутрішні властивості (добрий, щедрий),
• зовнішні прикмети (смаглявий, чепурний),
• ознаки за відношенням до місця (міський, районний).

СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ПРИКМЕТНИКА

У реченні прикметник найчастіше виступає як означення, що є його основною синтаксичною роллю (напр., у реченні Над лісом раптом запанувала абсолютнатиша прикметник абсолютна- означення).

Значно рідше прикметник виступає як іменна частина складенного присудка(Яка важка у вічності хода! (Л. Костенко).

РОЗРЯДИ ПРИКМЕТНИКА ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Прикметники поділяються на:

1.	якісні - відносні - присвійні
2.	повні - короткі

ЯКІСНІ, ВІДНОСНІ І ПРИСВІЙНІ ПРИКМЕТНИКИ

За характером ознаки, яку вони виражають, морфологічними і словотворчими особливостями прикметники поділяються на якісні, відносні і присвійні:

прикметники	приклади
якісні	велика, духмяне, опуклий, гарячі
відносні	дерев'яні, військова, приміський
присвійні	сестрин, вчителів, заяча, мамин

Виділяються також проміжні групи прикметників, що поєднують присвійне івідносне значення:

прикметники	приклади
присвійно-якісні	ластів'яче, дівоча, орлиний
відносно-якісні	творчий, срібна, вишневе

ЯКІСНІ ПРИКМЕТНИКИ

Якісні прикметники виражають такі ознаки предмета, що можуть бути виявлятися більшою чи меншою мірою (хоробрий, теплий, довгий).

Найголовнішою граматичною ознакою якісних прикметників є їх здатність утворювати форми ступенів порівняння.

Граматичні ознаки, що відрізняють якісні прикметники від присвійних і якісних такі:

ознаки	приклади
приєднують прислівник із значенням міри або ступеня вияву ознаки (мало, надто, надзвичайно, трохи)	відомий®трохи відомий, мало відомий
вступають у антонімічні відношення	свіжий- черствий великий- малий
утворюють якісно- означальні прислівники або іменники з узагальненим значенням прикмети	чуйний® чуйнодобрий® добро
утворюють ступені порівняння	білий® біліший, найбіліший
за допомогою суфіксів зменшеності і збільшеності та префікса пре- утворюють похідні прикметники	тонкий®тонесенький, тонюсінький ;здоровий®прездоровий
окремі прикметники можуть мати коротку форму	(ясен, весел, певен).

Оскільки якісні прикметники виражають ознаки, що можуть виявлятися більшою або меншою мірою, вони мають ступені порівняння: вищий і найвищий:

якісний прикметник	вищий ступінь	найвищий ступінь
товстийрідкий	- товстіший,менш товстий - рідший, менш рідкий	найтовстіший, найбільш товстий   найрідший, найменш рідкий

Вищий ступінь порівняння вказує, що в одному предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому.

Найвищий ступінь порівняння вказує, що ознака виявляється найбільшою мірою. Кожен із ступенів має дві форми: просту і складену.

Проста ступінь вищого ступеня порівняння утворюється від основи прикметника за допомогою суфіксів -іш, ш’ (милий- миліший). При цьому у деяких прикметниках можуть випадати суфікси -к-, -ок-, -ек- (далекий- дальший, тонкий- тонший).

При додаванні суфікса -ш- можуть виникати звукові сполуки, які на письмі позначаються буквами жч і щ (буква щ пишеться у прикметниках кращий, товщий, вищий; буквосполучення жч пишеться у прикметниках важчий, ближчий, дужчий).

Складена форма вищого ступеня порівняння утворюються за допомогою додавання до прикметника слів більш-менш (швидкий- більш швидкий (менш швидкий).

Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюєтьс яза допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най- (міцніший- найміцніший).

Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів най, більш, найменш, а також додаванням до прикметника вищого ступеня слів від усіх (за всіх), над усе (спокійний- найбільш спокійний, спокійніший від усіх).

ВІДНОСНІ ПРИКМЕТНИКИ

Відносні прикметники виражають ознаку предмета опесередковано- через відношення до іншого предмета, явища, дії або стану (туманний ранок, працьовита людина, земляний вал).

Відносні прикметники виражають ознаки за за призначенням предмета (підйомний кран, читальна зала), за належністю організації чи установі (міська адміністрація, військова частина), за матеріалом (дерев’яний будинок, залізні двері), за просторовими і часовими ознаками (прикордонний край, приміський вокзал), за відношенням до вимірів предметів (п’ятипроцентна позика, сорокаградусний мороз).

ПРИСВІЙНІ ПРИКМЕТНИКИ

Присвійні прикметники вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє?

Найчастіше присвійні прикметники виражають належність предмета певній людині або (рідше) тварині (мамина казка, Сергіїва шапка, собача шкіра).Але інколи, у випадку уособлення неживих предметів можуть вживатися прикметники з присвійним значенням, похідні і від назв неістот (сонячна мати- земля).

Присвітні прикметники творяться:

від назв людей за допомогою суфіксів -ів (їв), -ин (-їн) (товаришів, Сергіїв, братів);

від назв тварин за допомогою суфіксів -ач (-ий), -яч (ий), ин (-ий), їн (-ий)(орлине крило, заячий хвіст).

В деяких прикметниках, похідних від назв тварин, виступають суфікси -ин, -їв(зозулине дитя, соловейкова пісня).

Присвійні прикметники, утворені від назв людей, у називному і знахідному відмінках мають коротку форму (Павлів, синів, батьків), а прикметники, похідні від назв тварин, мають повну форму (собачий, коров’ячий).

Вживаючись у переносному значенні, відносні і присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних (напр., срібний перстень (відн.)- срібний голос (якісн.)

ПРИСВІЙНО-ВІДНОСНІ ПРИКМЕТНИКИ

На відміну від присвійних прикметників, що виражають належність індивідуальній особі (істоті), присвійно-відносні прикметники вказують на більш узагальнену віднесеність (орлина сім’я, журавлиний ключ).

Присвійно-відносні прикметники творяться від назв людей, зрідка- від назв тварин за допомогою суфіксів -ськ (ий), -цьк (ий).

Присвійно-відносні прикметники можуть відповідати як на питання чий? чия? чиє?, так і на питання який? яке? які? (ластів’яче гніздо (яке? і чиє?), дівочі уста (чиї?).

Усі присвійно- відносні прикметники виступають тільки в повній формі.

Присвійно- відносні прикметники можуть поступово набувати значення якісних прикметників. Такі прикметники виділяються в окрему групу присвійно- якісних(дідівські закони, заяча душа, вовчий апетит).

З таким же значенням виступають прикметники в стійких фразеологічних сполученнях (Прометеєв вогонь, лебедина пісня, куряча сліпота).

Присвійно-якісні прикметники, переходячи в розряд якісних, набувають граматичних ознак, властивих якісним прикметникам. Деякі з них набувають здатності сполучатися з кількісно- означальними прислівниками (просто собачий холод, винятково дружня розмова).

Від цих прикметників суфіксально- префііксальним способом творяться означальні прислівники (по-батьківськи, по-ведмежому, по-материнському).

ВІДНОСНО-ЯКІСНІ ПРИКМЕТНИКИ

Відносні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Багатозначні слова своїм прямим значенням можуть лишатися в розряді відносних, а на основі переносних значень поступово створюються якісні прикметники, які на сучасному етапі ще сприймаються як похідні.

Так, напр., назви ознак предметів за різними відношеннями (малиновий напій, буряковий корінь) можуть вживатися і як назви кольорів, що сприймаються беспосередньо (малиновий стяг, буряковий рум’янець).

Багато назв кольорів віддавна сприймалися як відносні прикметники(срібна ложка і срібна голова (сива).

Деякі відносно- якісні прикметники мають ознаки якісних прикметників (напр., прикметники картинний, діловий, творчий можуть утворити вищий і найвищий ступені порівняння або синтаксично означатися кількісними словами занадто картинний, більш діловий, найбільш творчий).

Такі прикметники можуть ставати твірними основами іменників з абстрактними значеннями (картинність, творчість) або прислівників (картинно, мирно, творчо).

ПОВНІ ТА КОРОТКІ ПРИКМЕТНИКИ

В сучасній українській мові вживаються переважно повні прикметники.

Лише незначна кількість прикметників чоловічого роду поряд із загальновживаною повною формою має коротку (незмінну) форму (зелен, повен, красен, винен, рад).

ТВЕРДІ ТА М'ЯКІ ПРИКМЕТНИКИ

За кінцевим приголосним основи- твердим чи м'яким- приголосні поділяються на прикметники твердої і м’якої груп:

прикметники	приклади
тверда група	вразливий, сестрин, певен, чистий
м'яка група	майбутній, хатній, завтрашній, ранній

До твердої групи належать:

• прикметники, основа яких закінчується на твердий приголосний (вразливий, добрий, прекрасний);
• всі присвійні прикметники (Наталчин, батьків, тещин)
• короткі форми прикметників (годен, рад, жив).

До м’якої групи належать:

• якісні і відносні прикметники з основою на м'який н, перед яким стоїть ще один приголосний (майбутній, новітній, останній);
• прикметники, які у називному відмінку однини мають закінчення -ій (-я, -є):безкраїй, колишня, художнє;
• прикметники на -шній, - жній, що утворені від прислівників (внутрішній, справжній);
• синій, матерній (частіше материн) та інші.

Повні прикметники поділяються також на дві форми: стягнену і нестягнену.

Стягнені форми є загальновживаними (синя, синє, сині).

Нестягнені форми прикметників (лише жіночого і середнього роду) можливі у називному і знахідному відмінках однини і множини (синяя, синєє, синіі). Найчастіше вони зустрічаються в народній поезії та етнографії.

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ПРИКМЕТНИКА

Морфологічні ознаки прикметника:

рід:
чоловічий жіночийсередній	лебединий, добрийкімнатна, кмітливадівоче, веселе
число:
однинамножина	гарний, гарна, гарнегарні
відмінок:
називнийродовий давальний знахідний орудний місцевий	золотийзолотого золотому золотий (золотого) золотим (на) золотому)

РІД ТА ЧИСЛО ПРИКМЕТНИКА

Змінення прикметника за родами та числами залежить від форм іменника, з яким він узгоджується (веселий хлопчина- весела дівчина- веселе свято- веселі діти).

ВІДМІНЮВАННЯ ПРИКМЕТНИКІВ

Прикметники твердої і м’якої груп відмінюються за такими зразками:

Тверда група

	чоловічий рід	жіночий рід
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	добрийдоброго доброму добрий (-ого) добрим (на) доброму (-ім)	добрадоброї добрій добру доброю (на) добрій

	середній рід	множина
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	добредоброго доброму добре добрим (на) доброму (-ім)	добрідобрих добрим добрі (-их) добрими (на) добрих

М’яка група

	чоловічий рід	жіночий рід
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	осіннійосіннього осінньому осінній (-ого) осіннім (на) осінньому (-ім)	осінняосінної осінній осінню осінньою (на) осінній

	середній рід	множина
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	осіннєосінного осінному осіннє осінньім (на) осінньому (-ім)	осінніосінньіх осінньім осінні (-іх) осінніми (на) осінніх

Прикметники м'якої і твердої групи розрізняються кінцевим приголосним основи.

Відмінкові закінчення прикметників твердої групи в однині: -ий, -е, -ого, -ому, -им, -ому- в чоловічому і середньому роді; -а, -ої, -ій, -ою, -ій- у жіночому роді.

Відмінкові закінчення прикметників м'якої групи у непрямих відмінках (крім знахідного і орудного)- такі ж, але після попереднього м'якого приголосного, що на письмі позначається м'яким знаком:

тверда група	м'яка група
чорногочорною	синьогосиньою

Якщо основа м'якого прикметника закінчується м'яким приголосним й, у цьому випадку м'який знак не ставиться, а сама м'якість звучання передається буквами я, ю, є, ї
(край® безкраїй, безкрая, безкрає, безкраю).

Перед голосним о приголосний й зберігається (край® безкрайого, безкрайому, безкрайою).

У знахідному відмінку однини прикметники чоловічого роду можуть мати залежно від форми іменника закінчення називного або родового відмінків (кого? що?- приємне враження, вірного друга).

Прикметники твердої і м'якої груп чоловічого і середнього роду в місцевому відмінку однини, крім закінчення -ому, можуть закінчуватися як на -ому, так і на -ім(на світлому- світлім, на білому- білім).

У множині прикметники обох груп мають такі закінчення:

	тверда група	м'яка група
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	-і-и -их -им -ими -их	-і-і -іх -ім -іми -іх

МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ПРИКМЕТНИКІВ

1. Запишіть слово. Визначте частину мови цього слова.

2. Знайдіть початкову форму (називний відмінок однини чоловічого роду).

3. Визначте розряд за значенням: якісний, відносний чи присвійний; ступінь порівняння (для якісних).

4. Визначте морфологічні ознаки: рід, число, відмінок.

5. Визначте групу (тверда, м'яка чи мішана).

6. Визначте форму (повна чи коротка).

7. Знайдіть спосіб творення.

8. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).

ЧИСЛІВНИК

Числівник- це частина мови, що позначає кількість предметів або їх порядок при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий? (сьомий, тисяча п’ятсот, півтори).

СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ЧИСЛІВНИКІВ

У реченні числівники можуть бути різними членами речення (Одна ластівка погоди не робить (означення); І один у полі не воїн (підмет).

Якщо кількісний числівник поєднується з іменником, то разом із ним входить до складу підмета, присудка, означення, додатка, обставини (Два ведмедізустрілися у одному лісі; Три пари йшли берегом ріки; А глибина тут сягаєдванадцяти тисячі метрів

РОЗРЯДИ ЧИСЛІВНИКІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Числівники поділяються на:

1.	кількісні - порядкові
	у складі кількісних: власне кількісні; збірні; дробові; неозначено- кількісні
2.	прості - складні - складені

КІЛЬКІСНІ ТА ПОРЯДКОВІ ЧИСЛІВНИКИ

Числівники за значенням і граматичними ознаками поділяються на кількісні тапорядкові:

числівники	приклади
кількісні	сто п'ятнадцять, чотири, один
порядкові	дванадцятий, мільйонний

КІЛЬКІСНІ ЧИСЛІВНИКИ

Кількісні числівники позначають кількість предметів і відповідають на питанняскільки? Виділяються власне кількісні, дробові, збірні, неозначено- кількіснічислівники:

числівники	приклади
власне кількісні	тридцять шість, один, сімнадцять
дробові	шість сьомих, три цілих шість десятих
збірні	дев’ятеро, шестеро, сімнадцятеро
неозначено-кількісні	кільканадцять, чимало, багато

Власне кількісні числівники називають ціле число або визначену кількість предметів, що не поділені на частини:

числівники	приклади
власне кількісні	десять, три, два, двадцять, сто

Власне кількісні числівники поєднуються у словосполученнях з іменниками, які називають предметі, що піддаються лічбі (п'ять моряків, шістнадцять кроликів).

Дробові числівники називають дробове число або певну кількість як частину від цілого:

числівники	приклади
дробові	шість восьмих, дві третіх,сім цілих і сім десятих

Дробовим числівником називається також числівник, який називає дробову величину в сполученні з цілим числом (три цілих і дві десятих, дванадцять дві цілих і одна третя).

До дробових числівників також належать числівники півтора і півтораста.

Збірні числівники визначають кількість предметів як сукупність:

числівники	приклади
збірні	двоє, четверо, одинадцятеро

Кількість збірних числівників обмежена- це слова від двоє до десятеро, відодинадцятеро до двадцятеро, а також тридцятеро, обоє, обидва, двійко, трійко, четвірко, п'ятірко. Збірні числівники не можуть бути складеними.

Неозначено- кількісні числівники називають точно не визначену кількість предметів:

числівники	приклади
неозначено- кількісні	кільканадцять, чимало, багато, декілька, мало, кількасот

Неозначено- кількісні числівники можуть поєднуватися у словосполученнями, що піддаються лічбі, а слова багато, небагато, мало, чимало, немало також з речовинними і абстрактними іменниками (багато років, чимало води).

ПОРЯДКОВІ ЧИСЛІВНИКИ

Порядкові числівники позначають порядок предметів при лічбі і відповідають на питання котрий? (котра? котре? котрі?: шостий, шоста, шосте, шості).

ПРОСТІ, СКЛАДНІ І СКЛАДЕНІ ЧИСЛІВНИКИ

За будовою числівники поділяються на прості, складні і складені:

прості	нуль, вісім, один, шість, дев’ять
складні	дванадцять, триста, одинадцятеро
складені	сто двадцять шість, чотири тисячі один

Прості числівники мають один корінь.

Складні числівники мають два корені.

Складені числівники містять в собі два і більше простих чи складних числівників.

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ЧИСЛІВНИКІВ

Кількісні числівники не мають граматичних ознак роду та числа і змінюються лишеза відмінками (три- трьох- трьом- три- трьома- (на) трьох).

Виняток становлять числівники один (одна, одне), одні; два, дві; обидва, обидві; півтора, півтори.

Порядкові числівники, як і прикметники, мають такі морфологічні ознаки:

рід:
чоловічий жіночийсередній	перший, тринадцятийперша, тринадцята перше, тринадцяте
число:
однинамножина	дванадцятийдванадцяті
відмінок:
називнийродовий давальний знахідний орудний місцевий	четвертийчетвертого четвертому четвертий (четвертого) четвертим (на) четвертому

ВІДМІНЮВАННЯ ЧИСЛІВНИКІВ

Змінювання кількісних числівників за відмінками відзначається різноманітністю. Виділяються такі типи відмінювань:

1. Числівник один (одна, одне (-о), одні) змінюється як займенник той:

	чоловічий рід	жіночий рід
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	одинодного одному один (одного) одн-им (на) одному	однаодної (однієї) одній одну одною (однією) (на) одній

	середній рід	множина
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	однеодного одному одне (одно) одним (на) одному	одніодних одним одні (одних) одними (на) одних

2. Відмінювання числівників два, три, чотири.

Числівник два змінюється за родами (чол. і середній- два; жіночий- дві):

	чол. і сер.рід	жіночий рід
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	двадвох двом два (двох) двома (на) двох	двідвох двом дві (двох) двома (на) двох

Числівники три і чотири за родами не змінюються:

Н.Р. Д. Зн. Ор. М.

тритрьох трьом три (трьох) трьома (на) трьох

чотиричотирьох чотирьом чотири (чотирьох) чотирма (на) чотирьох

3. Відмінювання числівників від п‘яти до десяти та числівників на -дцять і -десят:

Н.Р. Д. Зн. Ор. М.

шістьшести (шістьох) шести (шістьом) шість (шістьох) шістьма (шістьома) (на) шести (шістьох)

Н.Р. Д. Зн. Ор. М.

чотирнадцятьчотирнадцяти (чотирнадцятьох) чотирнадцяти (чотирнадцятьом) чотирнадцять (чотирнадцятьох) чотирнадцятьма (чотирнадцятьома) (на) чотирнадцяти (чотирнадцятьох)

Н.Р. Д. Зн. Ор. М.

шістдесятшістдесяти (шістдесятьох) шістдесяти (шістдесятьом) шістдесят (шістдесятьох) шістдесятма (шістдесятьома) (на) шістдесяти (шістдесятьох)

4. Відмінювання числівників сорок, дев’яносто, сто.

Ці числівники мають дві неоднакові відмінкові форми:

Н.Р. Д. Зн. Ор. М.

сороксорока сорока сорок сорока (на)сорока

дев’яностодев’яноста дев’яноста дев’яносто дев’яноста (на)дев’яноста

стоста ста сто ста (на)ста

5. Відмінювання числівників двісті-, чотириста та числівників на -сот.

У цих числівників при відмінюванні змінюються обидві складові частини:

Н.Р. Д. Зн. Ор. М.

двістідвохсот двомст-ам двісті двомастами (на) двохстах

тристатрьохсот трьомстам триста трьомастами (на) трьохстах

Н.Р. Д. Зн. Ор. М.

п’ятсотп’ятисот п’ятистам п’ятсот п’ятьмастами (п’ятьомастами) (на) п’ятистах

6. Числівники тисяча, мільйон, мільярд, нуль відмінюються як іменники, що належать до відповідних відмін.

7. Відмінювання збірних числівників у непрямих відмінках збігається з відмінюванням відповідних кількісних числівників, але тільки з їх вторинними формами:

Н.Р. Д. Зн. Ор. М.

п’ятероп’ятьох п’ятьом п’ятеро (п’ятьох) п’ятьома (на) п’ятьох

8. При збірних числівниках обидва, обидві вживаються іменники у називному відмінку множини, як і при числівниках два, дві (обидва плуги, обидві книжки), але при числівнику обоє іменник ставиться у родовому відмінку множини (обоє хлоп’ят):

Н.Р. Д. Зн. Ор. М.

обоєобох обом обоє (обох) обома (на) обох

обидва (обидві)обох обом обидва-обидві (обох) обома (на) обох

9. При відмінюванні дробових числівників перша частина змінюється як кількісний числівник, а друга- як порядковий:

Н.Р. Д. Зн. Ор. М.

одна другаоднієї (одної) другої одній другій одну другу однією (одною) другою (на) одній другій

10. У складених порядкових числівників відмінюється лише останній компонент:

Н.Р. Д. Зн. Ор. М.

сто пятдесят сьомийсто пятдесят сьомого сто пятдесят сьомому сто пятдесят сьомий (сто пятдесят сьомого) сто пятдесят сьомим (на)сто пятдесят сьомому

МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ЧИСЛІВНИКІВ

1. Запишіть слово. Визначте частину мови цього слова.

2. Знайдіть початкову форму (для кількісних- називний відмінок; для порядкових- називний відмінок однини чоловічого роду).

3. Визначте розряд за значенням: кількісний чи порядковий (якщо кількісний, то який).

4. Визначте морфологічні ознаки: рід, число (якщо є), відмінок.

5. Група за будовою (простий, складний чи складений).

6. Визначте синтаксичну роль слова.

7. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).

ЗАЙМЕННИК

Займенник- це частина мови, що вказує на предмети, ознаки або кількість, не називаючи їх. Займенники, подібно до іменників, прикметників і числівників, відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? (ніщо, вони, той, всякий, стільки).

СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ЗАЙМЕННИКІВ

У реченні займенник може бути тим же членом речення, що й іменник, прикметник, числівник:

підметом (вчора я ходив у школу; ми просто йшли; хтось зазирнув у вікно);

означенням (зараз розповім про свої плани; ці дівчатка не з нашого класу);

додатком (трохи заробив собі грошей; щось тебе не бачу);

обставиною (всі зібралися коло вчителя; розуміння шукайте в собі);

іменною частиною складного присудка (щось ти сьогодні ніякий).

РОЗРЯДИ ЗАЙМЕННИКІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Займенники за своїм лексичним значенням і морфологічними ознаками поділяються на дев’ять розрядів:

особові	я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони
зворотний	себе
питальні	що? хто? скільки? який? чий? котрий?
відносні	ті ж питальні, але без знаку питання
присвійні	мій, твій, наш, ваш; його, її, їхній, свій);
вказівні	цей, оцей, сей, той, стільки, такий, отакий
означальні	весь, всякий, сам, кожний, самий, інший
неозначені	абихто, абищо, будь-який, скільки-небудь
заперечні	ніщо, ніякий, нічий, аніхто, аніщо, аніякий,

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ЗАЙМЕННИКА

Головні морфологічні ознаки займенника - це:

рід (якщо є):
чоловічий жіночийсередній	він, котрий, мій, анічий, нашвона, котра, моя, анічия, наша воно, котре, моє, анічиє, наше
число (якщо є):
однинамножина	весь, вся, всевсі		цейці
відмінок:
називнийродовий давальний знахідний орудний місцевий	хтокого кому кого ким (на)кому, на кім	твійтвого твоєму твій (твого) твоїм (на)твоєму, твоїм

Займенники мають словозмінну морфологічну ознаку відмінка (хто- кого, кому, ким, (на) кому).

Займенники, співвідносні з прикметниками, можуть мати, крім відмінка, ще й словозмінні морфологічні ознаки роду та числа (чий- чия, чиє, чиї).

ОСОБОВІ ЗАЙМЕННИКИ

Особові займенники вказують на осіб, інших істот, предмети, явища і поняття (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони). Особові займенники змінюються за числами і відмінками; займенник він змінюється також за родами.

Особовий займенник я вказує на розповідача (я це повинен сказати).

Займенник ти вказує на особу, до якої звертається розповідач (а ти не брав моїх зошитів?)

Займенник ми вказує на те, що розповідач об’єднує себе ще з кимось, напр., розповідає про себе і своїх друзів чи знайомих (ми вчора були у лісі).

Займенник ви вказує на осіб, до яких звертається розповідач (ви хіба про це не чули?).

Займенники він, вона, воно вказує на особу, яка не приймає участі у розмові або на предмет, про який іде мова (вона добре підготувалася до уроку; воно було дуже смачне).

Займенник вони вказує на деяку кількість осіб, що також не беруть участі у розмові або на предмети, про які розповідає оповідач (вони довго ще будуть над цим думати; вони зовсім не коштовні).

Займенник він співвідноситься з іменниками чоловічого роду, вона- з іменниками жіночого роду, воно- з іменниками середнього роду, займенник вониспіввідноситься з іменниками всіх чотирьох родів у множині (він піднявся; вонапідійшла; воно стрибнуло; всі вони- гарні люди);

ВІДМІНЮВАННЯ ОСОБОВИХ ЗАЙМЕННИКІВ

Одні займенники змінюються за відмінками, як іменники (хто, він, що, я), інші- за родами, числами і відмінками, як прикметники (нічий, ваш, деякий).

Займенники скільки, стільки змінюються за відмінками, як числівник два.

Відмінювання особових займенників відбувається за такою схемою:

ОДНИНА

Н.Р. Д. Зн. Ор. М.

ямене мені мене мною (на) мені

титебе тобі тебе тобою (на) тобі

	чоловічий рід	жіночий рід
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	вінйого (до нього) йому його (на нього) ним (на) ньому (на нім)	вонаЇї (до неї) їй її (на неї) нею (на) ній

	середній рід
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	вонойого (до нього) йому його (на нього) ним (на) ньому (на нім)

МНОЖИНА

Н.Р. Д. Зн. Ор. М.

минас нам нас нами (на) нас

вивас вам вас вами (на) вас

вониїх (до них) Їм Їх (на них) ними на них

ЗВОРОТНИЙ ЗАЙМЕННИК

Зворотній займенник себе вказує на того, хто виконує дію. Він не має ані роду, ані числа і називного відмінка; змінюється за відмінками.

Зворотній займенник може бути віднесений до будь-якої особи, однієї чи багатьох(батько сам себе не впізнав; я себе дуже добре тепер розумію; хлопці побачилисебе у цьому списку).

У реченні зворотний займенник виступає додатком, інколи- обставиною (я сам на себе не схожий; навіть не уявляю собі, як би я жив далі; нічого під собою не бачу).

Відмінювання зворотнього займенника себе відбувається за такою схемою:

Н.Р. Д. Зн. Ор. М.

-себе (до себе) собі себе (на себе) собою (на) собі

ПИТАЛЬНІ ЗАЙМЕННИКИ

Питальні займенники містять у собі запитання про особу (хто?), предмет (що?), ознаку (чий? який? котрий?), кількість (скільки?).

Займенники хто, що, скільки змінюються за відмінками; чий, який, котрий- за родами, числами і відмінками, як прикметники.

Займенники котрий, який (яка, яке, які) відмінюються, як прикметники твердої групи:

Н.Р. Д. Зн. Ор. М.

котрийкотрого котрому котрий, котрого котрим (на) котрому

якаякої якій яку якою (на) якій

Відмінювання інших питальних займенників:

Н.Р. Д. Зн. Ор. М.

хтокого (до кого) кому кого (на кого) ким на кому (на кім)

щочого (до чого) чому що чим на чому (на чим)

ОДНИНА

	чоловічий рід
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	чийчийoго чийoму (чиєму) чий (чийoго) чиїм на чийoму (на чиєму, на чиїм)

	жіночий рід
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	чиячиєї чиїй чию чиєю на чиїй

	середній рід
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	чиєчийoго чийoму (чиїм) чиє чиїм на чийoму (на чиєму, на чиїм)

МНОЖИНА

Н.Р. Д. Зн. Ор. М.

чиїчиїх чиїм чиї (чиїх) чиїми (на) чиїх

ВІДНОСНІ ЗАЙМЕННИКИ

Відносні займенники виконують роль сполучених слів для приєднання підрядних речень до головних. Це ті ж питальні займенники, але без запитання (хто, що, скільки, чий, який, котрий).

Відмінювання відносних займенників відбувається так само, як і питальних.

ПРИСВІЙНІ ЗАЙМЕННИКИ

Присвійні займенники вказують на принадлежність предмета першій (мій, наш), другій (твій, ваш), третій (його, її, іхній) чи будь-якій (свій) особі.

Присвійні займенники (крім його, її) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники. Займенники його, її - незмінні.

Відмінювання присвійних займенників мій, свій, твій відбувається за такою схемою:

	чоловічий рід	жіночий рід
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	міймого моєму мій (мого) моїм (на) моєму (на моїм)	моямоєї моїй мою моєю (на) моїй

	середній рід	множина
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	моємого моєму моє моїм (на) моєму (на моїм)	моїмоїх моїм мої (моїх) моїми (на) моїх

Присвійні займенники наш, ваш відмінюються, як прикметники твердої групи:

Н.Р. Д. Зн. Ор. М.

нашнашого нашому наш (нашого) нашим (на) нашому

вашавашої вашій вашу вашим (на) вашій

Займенник їхній відмінюється, як прикметник м'якої групи:

Н.Р. Д. Зн. Ор. М.

ЇхнійЇхнього Їхньому Їхній (їхнього) Їхнім (на) їхньому

ВКАЗІВНІ ЗАЙМЕННИКИ

Вказівні займенники вказують на предмет (сей, цей, той), ознаку (такий), кількість (стільки).

Займенники той (отой) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники.

Займенник стільки змінюється лише за відмінками.

Вказівні займенники той (отой) відмінюються:

	чоловічий рід	жіночий рід
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	тойтого тому той (того) тим (на) тoму (на тім)	татієї (тої) тій ту тією (тою) (на) тій

	середній рід	множина
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	тетогo тому те тим (на) тому (на тім)	тітих тим ті (тих) тими (на) тих

Вказівні займенники цей (оцей) та рідковживаний сей відмінюються:

	чоловічий рід	жіночий рід
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	цейцього цьому цей (цього) цим (на) цьому (на цім)	цяцієї цій цю цією (на) цій

	середній рід	множина
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	цецього цьому це цим (на) цьому (на цім)	ціцих цим ці (цих) цими (на) цих

Займенник стільки відмінюється, як числівник два:

Н.Р. Д. Зн. Ор. М.

стількистількох стільком стільки (стількох) стількома (на) стількох

ОЗНАЧАЛЬНІ ЗАЙМЕННИКИ

Означальні займенники вказують на узагальнену ознаку (кожний, всякий (усякий), весь (увесь, ввесь), інший, сам, сaмий, самuй).

Означальні займенники весь (увесь, ввесь) відмінюються за такою схемою:

	чоловічий рід	жіночий рід
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	весь (увесь, ввесь)всього всьому весь (всього) всім (на) всьому (на всім)	вся (уся)всієї всій всю всією (на) всій

	середній рід	МНОЖИНА
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	все (усе)всього всьому все всім (на) всьому (на всім)	всі (усі)всіх всім всі (всіх) всіма (на) всіх

Означальні займенники кожний, всякий (усякий), інший, сам, сaмий, самuйвідмінюються, як прикметники твердої групи:

	чоловічий рід	жіночий рід
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	кожнийкожного кожному кожний, кожного кожним (на) кожному, кожнім	кожнакожної кожній кожну кожною (на) кожній

	середній рід	МНОЖИНА
Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	кожнекожного кожному кожне кожним (на) кожному, кожнім	кожнікожних кожним кожні, кожних кожними (на) кожних

НЕОЗНАЧЕНІ ЗАЙМЕННИКИ

Неозначені займенники вказують на неозначену (невідому) особу, предмет, ознаку чи кількість (абихто, абищо, абиякий, дехто, дещо, деякий, дечий, декотрий, будь-хто, будь-що, будь-який, будь-чий, хто-небудь, що-небудь, який-небудь, чий-небудь, скільки-небудь, казна-хто, казна-що, казна-який, казна-скільки, хтось, щось, якийсь, чийсь, котрийсь, скількись).

Неозначені займенники мають ті ж морфологічні ознаки, що й питальні займенники, від яких вони утворюються.

З частками казна-, хтозна-, будь-, небудь- займенники пишуться через дефіс(казна-хто, хтозна-чий, будь-який, скільки-небудь), а з частками аби-, де-, -сь-разом (абиякий, дещо, хтось).

Якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі три слова пишуться окремо(будь для кого, аби з ким, хтозна в чому).

Неозначені займенники відмінюються так, як питальні займенники, від яких вони утворилися.

ЗАПЕРЕЧНІ ЗАЙМЕННИКИ

Заперечні займенники вказують на відсутність особи, предмета, ознаки чи кількості (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки).

Заперечні займенники мають ті ж морфологічні ознаки, що й питальні займенники, від яких вони утворюються за допомогою частки ні.

З часткою ні заперечні займенники пишуться разом. Проте якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі три слова пишуться окремо (ні в якому, ні для чого, ні для кого).

Заперечні займенники відмінюються так, як і питальні займенники.

МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ЗАЙМЕННИКІВ

1.  
2. Запишіть слово. Визначте частину мови цього слова.
3.  
4. Знайдіть початкову форму (називний відмінок; для займенників прикметникової форми- називний відмінок однини чоловічого роду).
5.  
6. Визначте розряд за значенням: особовий, зворотний, присвійний, вказівний, означальний, відносний, неозначений чи заперечний.
7.  
8. Визначте морфологічні ознаки: рід (якщо є), число (якщо є), відмінок.
9.  
10. Визначте синтаксичну роль слова.
11.  
12. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).

    ДІЄСЛОВО

    Дієслово- це частина мови, яка означає дію або стан предмета і відповідає на питання що робити? що зробити? що робиться з предметом? у якому стані він перебуває? (ходив, співатиме, займатися, буду їсти, заробляю).
    У реченні дієслово найчастіше виконує функції присудка або частини складеного присудка (він розповів все, що знав; ніч здавалася днем).
    Дієслово може означати:
    • процес мислення (аналізувати, думати, розмірковувати);
    • процес мовлення (радити, говорити, розмовляти);
    • конкретну фізичну дію (йти, будувати, вчитися);
    • переміщення у просторі (бігти, їхати, йти);
    • сприйняття органами чуття (нюхати, бачити, чути);
    • бажання (воліти, хотіти, бажати);
    • стан, у якому перебуває особа або предмет (спати, стояти, журитися);
    • ставлення особи до когось чи чогось (поважати, любити, шанувати);
    • зміни (розквітати, старіти, молодіти).
    СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ДІЄСЛОВА
    У реченні прикметник найчастіше виступає як означення, що є його основною синтаксичною роллю (напр., у реченні Над лісом раптом запанувала абсолютнатиша прикметник абсолютна- означення).
    Значно рідше прикметник виступає як іменна частина складенного присудка(Яка важка у вічності хода! (Л. Костенко).
    РОЗРЯДИ ДІЄСЛІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ
    Дієслова поділяються на:

    1.	перехідні- неперехідні
    2.	як окремий розряд серед неперехідих дієслів- зворотні дієслова

    ПЕРЕХІДНІ ТА НЕПЕРЕХІДНІ ДІЄСЛОВА
    За своїм значенням і відношенням до різних частин мови дієслова поділяються на дві групи: перехідні і неперехідні:

    дієслова	приклади
    перехідні	відвідати друга, купити картоплю
    неперехідні	сидіти, стояти, готуватися, їхати

    Перехідні дієслова означають дію, що переходить або спрямована на предмет, що виражений іменником або займенником (налити води, виконувати вправи, не читати книгу).
    Предмет, на який спрямована дія, звичайно стоїть:
    • у знахідному відмінку без прийменника (написати лист, намалюватипортрет);
    • у родовому відмінку:
    • якщо перед дієсловом є заперечна частка не (не написати листа, ненамалювати портрета);
    • якщо дія переходить не на весь предмет, а лише на його частину (привезти піску, випити молока).
    Неперехідні дієслова означають дію, що прямо не переходить на предмет (підготуватися до іспиту, їхати у метро). Такі дієслова не вимагають додатка (бігти, заплакати).
    Деякі дієслова можуть бути як перехідними, так і неперехідними (зустрічати друзів і зустрічатися з друзями).
    ЗВОРОТНІ ДІЄСЛОВА
    До неперехідних дієслів належать також всі дієслова з суфіксом -ся (-сь):

    дієслова	приклади
    зворотні	радитися, одягатися,купатися, милуватися, вимитися, боятися

    Ці дієслова виділяються в окремий розряд- зворотні дієслова.
    МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ДІЄСЛОВА
    Дієслово має такі морфологічні ознаки:

    вид:
    доконанийнедоконаний		заробив, перевів, співають, бажаєзаробляв, переводить, співали, бажала
    рід:
    	у минулому часі		в умовному способі
    чоловічийжіночий середній	працювавпрацювала працювало		засліпив бизасліпила б засліпило б
    число:
    однинамножина		малював, малювала, малюваломножина: малювали
    спосіб:
    дійснийумовний наказовий		працюю, сказали, летить, прийдеходила б, вживав би, поспішали б напишіть, ходіймо, хай зайде
    час:
    минулийтеперішній майбутній		знаходив, знаходила, знаходилизнаходжу, знаходимо. знаходите знайду, буду знаходити, знаходитиму
    особа:
    у теперішньому часі
    однина 1-а особа 2-а особа 3-а особа множина 1-а особа 2-а особа 3-а особа		я знаходжути знаходиш він (вона, воно) знаходить ми знаходимо ви знаходите вони знаходять
    у майбутньому часі:
    однина 1-а особа 2-а особа 3-а особа множина 1-а особа 2-а особа 3-а особа		я знайдути знайдеш він (вона, воно) знайде ми знайдемо ви знайдете вони знайдуть
    в умовному способі:
    однина 1-а особа 2-а особа 3-а особа множина 1, 2, 3-а особи		я знайшов бити знайшов би (знайшла б, знайшло б) він знайшов би, вона знайшла б, воно знайшло б ми (ви, вони) знайшли б

    Дієслово утворює форми:

    дієвідмінювані	способів: - дійсного- веде (вів, буде вести) - умовного- вів би (вела б, вели б) - наказового- веди (ведіть), хай веде
    відмінювані	- дієприкметниктеперішнього часу: ведучий; минулого часу: ведений
    незмінювані	- неозначена форма дієслова (інфінітив): вести- дієприслівник: ведучи

    ВИДИ ДІЄСЛІВ
    Вид- одна з найважливіших ознак дієслова. За цією ознакою дієслова поділяються на доконані і недоконані:

    доконані	помити підлогу, приготував уроки, поїду
    недоконані	мити підлогу, готую уроки, буду їхати

    Дієслова доконаного виду означають завершену дію і відповідають на питаннящо зробити? що зробив? що зроблю?
    Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і відповідають на питання що робити? що роблю? що буду робити?
    Дієслова доконаного виду утворюються із дієслів недоконаного виду за допомогою:
    • префіксів (писати- написати, грати- зіграти);
    • суфіксів (зітхати- зітхнути, кричати- крикнути);
    • наголосу (розкидaти- розкuдати);
    • чергування звуків: сидіти- сісти (и- і), скакати- скочити (к- ч);
    • різних основ (ловити- піймати, брати- взяти).
    Дієслову одного виду переважно відповідає дієслово іншого виду. Такі дієслова утворюють видові пари:

    дієслово недоконаного виду	дієслово доконаного виду
    писатиробити казати іти програмувати	написати, дописатизробити сказати прийти запрограмувати

    Одновидові дієслова - це дієслова, які можуть бути або лише доконаного, або лише недоконаного виду.
    Так, напр., дієслова надивитися, розгніватися, розговоритися, натерпітися, напрацюватися мають лише доконаний вид; дієслова прагнути, гордувати, імпонувати- мають лише недоконаний вид.
    Двовидові дієслова- це окремі дієслова, переважно іншомовного походження, що поєднують у собі значення як доконаного, так і недоконаного виду(телеграфувати, гарантувати, воєнізувати, веліти, женити).
    СПОСОБИ ДІЄСЛІВ
    Дієслова можуть вживатися у дійсному, умовному чи наказовому способі.Спосіб дієслова вказує на відношення дії до дійсності:

    дійсний спосіб	іду, йшов, буду іти
    умовний спосіб	йшов би, пішов би
    наказовий спосіб	іди, нехай іде

    Дійсний спосіб дієслова означає дію, яка відбувалася, відбувається чи буде відбуватися (ходив, люблю, одягатимеш).
    Дієслова дійсного способу змінюються за часом (грав- граю- гратиму) і можуть вживатися із заперечною часткою не (не ходитиму, не гріє, не називатиму).
    Дієслова дійсного способу змінюються за часами, числами і особами (у теперішньому і майбутньому часах) та за родами (у минулому часі).
    Умовний спосіб дієслова означає дію бажану або можливу за певних умов (полетіти б, казала б).
    Дієслова умовного способу утворюються від дієслів минулого часу за допомогою частки б (після голосних: привезла б, співала б) або би (після приголосних:намалював би, підібрав би), які завжди пишуться окремо і можуть стояти як беспосередньо після дієслова, так і після інших частин мови (якби дали мені скуштувати хоча б одну крапельку цього чарівного напою).
    Дієслова умовного роду змінюються за числами (малював би- малювали б), а в однині- і за родами (малював би® малювала б® малювало б).
    Наказовий спосіб дієслова через наказ, прохання, побажання чи пораду закликає до виконання дії (приходь, навчайся, привітай).
    Дієслова наказового способу не мають форм часу, але змінюються за особами в однині і множині: в однині вони мають форму 2-ої особи (стань), а в множині- 1-ої і 2-ої (станьте, станьмо).

    	однина	множина
    1-а особа2-а особа	сиди, ночуй	сидімо,ночуймосидіть, ночуйте

    2- особа однини має закінчення -и (сиди, веди, сади) або чисту основу (ляж, зіграй, святкуй); 1-а особа множини має закінчення -імо (рідше -ім), -мо (зіграймо, ведімо, святкуймо), 2-а особа множини- -іть (-іте), -те (зіграйте, ведіть, святкуйте).
    Спеціальної форми 3-ої особи наказовий спосіб не має. Для того, що б передати наказ або прохання у 3-й особі, вживаються частки хай (нехай) і форма 3-ї особи дійсного способу (хай працюють; нехай завжди буде сонце).
    ЧАСИ ДІЄСЛІВ
    Дієслова можуть вживатися у минулому, теперішньому чи майбутньому часі.Час дієслова вказує на те, коли відбувалася, відбувається чи буде відбуватися дія:

    минулий час	дерево росло, дерево виросло
    теперішній час	росте дерево, дерево підростає
    майбутній час	дерево виросте

    Минулий час означає дію, яка колись відбувалася або вже відбулася.
    Теперішній час означає дію, яка відбувається в час мовлення або постійно.
    Майбутній час означає дію, яка відбуватиметься у майбутньому.
    Дієслова минулого часу змінюються за числами (хотів, хотіли), а в однині і за родами (хотів, хотіла, хотіло). Вони можуть бути як доконаного (покохав, приїхав), так і недоконаного виду (кохав, їхав).
    У чоловічому роді виступає суфікс -в- (ходив, гуляв) і нульове закінчення або немає суфікса і нульове закінчення (віз, ніс); у жіночому, середньому роді і в множині- суфікс -л- і закінчення -а- (була, їла), -о- (хотіло, могло), -и- (росли, могли).
    Дієслова теперішнього часу завжди недоконаного виду і змінюються за особами і числами (чую, чуєш, чуємо, чуєте, чує, чують)
    Дієслова майбутнього часу мають три форми: просту доконаного виду (зберу, посаджу), просту недоконаного виду (збиратиму, садитиму) і складену недоконаного виду (буду збирати, буду садити).
    Дієслова майбутнього часу змінюються за числами і особами (купуватиму, купуватимеш, купуватимете, купуватиме, купуватимуть).
    ДІЄВІДМІНИ ДІЄСЛІВ
    Зміна дієслів за особами, часами і числами називається дієвідмінюванням.За типом відмінювання дієслова поділяються на дієслова 1-ої і 2-ої дієвідмін:

    1-а дієвідміна	привезуть, скажуть, зможуть
    2-а дієвідміна	заходять, говорять, сидять

    Практично 1-а і 2-а дієвідміни поділяються за закінченням 3-ої особи множини теперішнього часу, тобто до 1-ої дієвідміни належать дієслова, які у 3-ії особі множини мають закінчення -уть, -ють (думають, хочуть, переживають), до 2-ої дієвідміни- закінчення -ать, -ять (сушать, варять).
    Голосні звуки [е], [є] та [и] (ї) в закінченнях дієслів, за якими розрізняються дієвідміни, називають тематичними голосними (шиєш, шиємо; стоїш, стоїмо).
    До 1-ої дієвідміни належать дієслова:
    • з основою на -оро-, -оло- (полоти, бороти, колоти);
    • з односкладовою основою (бити, лити, пити);
    • з суфіксами -ува-, -ну-, -і-, -а-, які в особових формах не випадають (крикнути, грати, перезимувати);
    • з основою на приголосний (берегти, могти, нести);
    • дієслова іржати, ревіти, сопіти, гудіти, хотіти.
    Дієслова 1-ої дієвідміни відмінюються так:

    	однина	множина
    1-а особа2-а особа 3-я особа	везу, принесувезеш, принесеш везе, принесе	веземо, принесемовезете, принесете везуть, принесуть

    . До 2-ої дієвідміни належать дієслова:
    • з суфіксом -а- після шиплячих та [й], який випадає в особових формах (стояти, лежачи);
    • з суфіксами -и-, -і- (-ї-)-, які в особових формах випадають (клеїти, сидіти);
    • дієслова бігти, спати.
    
    
    Дієслова 2-ої дієвідміни відмінюються так:

    	однина	множина
    1-а особа2-а особа 3-я особа	стою, прошустоїш, просиш стоїть, просить	стоїмо, просимостоїте, просите стоять, просять

    Окрему групу складають дієслова їсти, бути, дати і вісти (в сучасній мові вживається лише з префіксами: розповісти, відповісти та ін.):

    	однина	множина
    1-а особа2-а особа 3-я особа	відповім, їмвідповіси, їси відповість, їсть	відповімо, їмовідповісте, їсте відповідять,їдять

    Від дієслова бути вживається лише форма є (втім, інколи в поетичній мові зустрічаються єсть- для першої і третьої особи однини, а також суть- для третьої особи множини)
    ІНФІНІТИВ
    Інфінітив (початкова форма дієслова; неозначена форма)- це форма дієслова, яка означає дію, але не виражає способу, часу, особи, числа і роду (хотіти, йти, плакати).
    Неозначена форма дієслова вживається тоді, коли треба назвати дію взагалі, безвідносно до того, хто її виконує і коли ("Мовчати!"- несподівано навіть для себе самої сказала Марія).
    Інфінітів закінчується на -ти або -ть (Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну мати вибирати (В.Симоненко).
    Дієслова у формі інфінітіва бувають недоконаного і доконаного виду (йти- дійти, стучати- стукнути).
    У двоскладовому реченні неозначена форма дієслова може виступати у функції будь-якого члена речення:
    • підмета (Зробити це буде доброю справою);
    • означення (Навіть камні інколи можуть кричати);
    • частини складеного присудка (Прибули і стали виходити на берег);
    • обставини ("Як би не попастися"- раптом подумалося Сергію);
    • додатка (Пора вже збиратися).
    У безособовому реченні неозначена форма дієслова найчастіше виступає у ролі головного члена речення (Повірити у це було неможливо; Нічого не можна вжеповернути).
    ДВІ ОСНОВИ ДІЄСЛОВА
    Дієслівні форми творяться за допомогою закінчень або граматичних суфіксів від двох основ:

    основа	приклади
    основа інфінітива (минулого часу)	робити, їхати, мовчати, висіти, закапувати, зеленіти, чекати
    основа теперішнього (майбутнього) часу	роблять, їдуть, мовчать, висять, закапують, зеленіють, чекають

    Основа інфінітива виділяється в неозначеній формі дієслова після відкидання -ти (виправда-ти, шука-ти, гукну-ти).
    Основа теперішнього часу (а в дієсловах доконаного виду- майбутнього) виділяється у формі третьої особи множини теперішнього (або майбутнього) часу після відкидання закінчення -уть (-ють), -ать (-ять): вед-уть, гука-ють, леж-ать, сто-ять.
    Від основи інфінітива творяться:

    основа	вестибажати
    дієприкметники минулого часу	веденийбажаний
    дієприслівники доконаного виду	привівшибажаючи
    форми минулого часу	привівбажав
    форми умовного способу	привів бибажав би

    Від основи теперішнього (майбутнього) часу творяться:

    основа	ведутьбажають
    дієприкметники теперішнього часу	ведучийбажаючий
    дієприслівники недоконаного виду	ведучибажаючи
    форми теперішнього часу	ведубажаю
    форми майбутнього часу від дієслів доконаного часу	приведу побажаю
    форми наказового способу	приведипобажай

    БЕЗОСОБОВІ ДІЄСЛОВА
    Безособові дієслова- особлива форма дієслова, що означає дію без відношення до будь-якої особи (темніє, щастить, дніє).
    Безособові дієслова означають фізичний або психічний стан людини та явища природи.
    Особливістю безособових дієслів є те, що вони утворюють не всі форми словозміни:
    - у дійсному способі мають одну форму 3-ої особи теперішнього часу (вечоріє) і майбутнього (буде вечоріти, вечорітиме);
    - в умовному способі мають форму середнього роду (вечоріло б).
    У реченні безособові дієслова виступають присудком, при якому не може бути підмета (Пощастило як ніколи; Дихалося все легше і легше). Такі речення називаються безособовими.
    Безособового значення можуть набувати і деякі безособові дієслова 3-ої особи однини або середнього роду (морозить, віє; загуло, повіяло).
    МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ДІЄСЛІВ
    1. Запишіть слово. Визначте частину мови цього слова.
    2. Знайдіть початкову (неозначену) форму.
    3. Визначте розряд за значенням: перехідне чи неперехідне..
    4. Визначте морфологічні ознаки: вид, спосіб, час, особа (або рід) і число.
    5. Дієвідміна.
    6. Визначте синтаксичну роль слова.
    7. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).

    ДІЄПРИКМЕТНИК

    Дієприкметник- це форма дієслова, яка означає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка? яке? які? (хмарою повіті, врятованапланета, зачарований красою).
    СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ДІЄПРИКМЕТНИКА
    Дієслівною ознакою дієприкметника є і те, що він може керувати іменником (залиті (чим?) сонцем гори), а також мати при собі обставини слова (написаний давно; одержаний вчора).
    У реченні дієприкметник найчастіше виконує функції означення (Наче зачарований велетень, стояв ліс; Освітлена сонцем кімната здалася Юркові казковою), інколи- іменної частини складеного присудка (Людина народжена для щастя).
    Дієприкметник здатний приєднувати до себе залежні слова і утворюватидієприкметниковий зворот (зачарувати- зачарований- зачарований красою). У реченні дієприкметниковий зворот виступає означенням (Обтяжена клунями, Параська мовчки збиралася нагору).
    РОЗРЯДИ ДІЄПРИКМЕТНИКА ЗА ЗНАЧЕННЯМ
    За своїм значенням дієприкметники поділяються на активні і пасивні:

    дієприкметники	приклади
    активні	несучий, побілілий, побілілий, сплячий, квітучий, жевріючий
    пасивні	заквашений, змитий, сповитий, погашений, напоєний, колотий

    АКТИВНІ І ПАСИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ
    Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією (палаюче небо).
    Вони мають форму теперішнього (палаючі степи, достигаючі овочі) і минулого часу (прив’яле листя, зарослий сад).
    Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч(ий),
    -юч(ий) для дієслів 1-ої дієвідміни і -ач(ий), -яч(ий) для дієслів 2-ої дієвідміни (реве® ревучий, працює® працюючий, дрижать® дрижачий, сидить® сидячий).
    Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи інфінітива лише неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л(ий): замерзнути®замерзлий, побіліти® побілілий.
    Активних дієприкметників на -вший, -ший у вжитку майже не зустрічається, хоча і вживаються поодинокі слова (заснувший, здолавший). Найчастіше вони замінюються підрядними реченнями (заснувший- той, що заснув; здолавший- той, що здолав).
    Активні дієприкметники у мовленні зустрічаються рідко, більше вони властиві писемній мові і вживаються у художніх творах (пламеніючі далі).
    Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яка зумовлена дією іншого предмета над ним (посіяне жито (хтось посіяв), засмалені сонцем (сонце засмалило), пошите пальто (хтось пошив).
    Пасивні дієприкметники творяться від основи інфінітива перехідних дієслів доконаного і недоконаного виду за допомогою суфіксів -т(ий), -н(ий), -ен(ий), -єн(ий): мити® митий, засіяти® засіяний, везти® везений, засвоїти®засвоєний.
    Дві букви нн у прикметниках дієприкметникового походження з’являються тоді, коли на суфікс падає наголос (нетлн нний, невблагб нний, незмН нний).
    БЕЗОСОБОВІ ФОРМИ НА -НО, -ТО
    В українській мові вживаються співвідносні з пасивними дієприкметниками незмінні форми на -но, -то, які вказують на дію, що виконана невідомою чи неназваною особою (виконано, розбито, подано).
    Ці форми утворюються від інфінітива перехідних дієслів (прожити® вік прожито). Від пасивних дієприкметників вони відрізняються тим, що не змінюються і в реченні виконують роль присудка, при якому не може бути підмета. Вони утворюють безособові речення (Багато слів написано пером; На стіл булоподано декілька страв)
    Незмінні форми на -но, -то мають значення виду (роблено- зроблено, писано- написано).
    МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ДІЄПРИКМЕТНИКА
    Дієприкметник поєднує в собі ознаки прикметника і дієслова, тому має такі ознаки:

    1. рід:
    чоловічий жіночийсередній	інкрустований стілецьржавіюча монета заросле подвір’я
    число:
    однинамножина	проголошений тостпроголошені тости
    відмінок:
    називнийродовий давальний знахідний орудний місцевий	відточеневідточеного відточеному відточене відточеним (на) відточеному
    вид:
    доконаний вид недоконаний вид	вивчений, пронизанийкреслений, читаний
    час:
    минулийтеперішній	зниклий, гаданиймалюючий, керуючий

    Дієприкметник має прикметникові закінчення і відмінюється як прикметник твердої групи (ці зміни залежать від форм іменника, з яким він узгоджується).
    Разом з тим, дієприкметник зберігає вид того слова, від якого утворений (шити- шитий; пошити- пошитий).
    ПЕРЕХІД ДІЄПРИКМЕТНИКІВ У ПРИКМЕТНИКИ І ІМЕННИКИ
    Дієприкметники інколи можуть втрачати ознаки дієслів і переходити в прикметники. При цьому вони починають виражати постійні ознаки предметів (колючий дріт, сидяча робота, спілий кавун).
    Прикметники дієприкметникового походження не керують формами непрямих відмінків іменника і не можуть означатися словами з обставинами значення (дієприкметник: палена (спалена) сонцем рослинність- прикметник: палена цегла).
    У прикметниках дієприкметникового походження інколи змінюється наголос (дієприкметник: пй чений, вб рений- прикметник: печй ний, варй ний).
    Дієприкметники можуть також переходити в іменники (полонений, уповноважений, завідуючий). Позначаючи осіб або предмети, ці слова набувають граматичних ознак, властивих іменникам: мають постійний рід і можуть мати число (ведучий- ведуча- ведучі), у реченні виступають підметом або додатком (Завідуюча за це дуже на нього розсердилася).
    ВІДМІНЮВАННЯ ДІЄПРИКМЕТНИКІВ
    Дієприкметники відмінюються, як прикметники, за родами, відмінками і числами:

    	чоловічий рід	жіночий рід
    Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	зробленийзробленого зробленому зроблений зробленим (на) зробленому	зробленазробленої зробленій зроблену зробленою (на) зробленій

    	середній рід	МНОЖИНА
    Н.Р. Д. Зн. Ор. М.	зробленезробленого зробленому зроблене зробленим (на) зробленому	зробленізроблених зробленим зроблені зробленими (на) зроблених

    МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ДІЄПРИКМЕТНИКІВ
    1. Запишіть слово. Визначте частину мови слова, її форму.
    2. Знайдіть початкову форму (називний відмінок чоловічого роду однини).
    3. Визначте морфологічні ознаки: актичний чи пасивний, вид, час, відмінок, рід, число.
    4. Визначте синтаксичну роль слова.
    5. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).

    ДІЄПРИСЛІВНИК

    Дієприслівник- це незмінювана дієслівна форма, що виражає додаткову дію, пояснюючи в реченні основне дієслово- присудок і відповідає на питання що роблячи?що зробивши? (засипаючи, схопивши, читаючи).
    СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ДІЄПРИСЛІВНИКА
    У реченні дієприслівник пов’язується з тим іменником, що й дієслово- присудок, і виступає у ролі обставини часу, причини, мети, умови чи способу дії (Не знаючи броду- не лізь у воду- не лізь у воду за якої умови?- не знаючи броду; Засипаючи, він почув раптом голос- почув коли?- засипаючи).
    Дієприслівник разом із залежними від нього словами створює дієприслівниковий зворот. Дієприслівниковий зворот у реченні виступає обставиною (Пірнувши у пітьму і безодню небуття, Олексій зосередився).
    За більшістю ознак дієприслівник відносять до дієслівних форм.
    ІНШІ ОЗНАКИ ДІЄПРИСЛІВНИКА
    Дієприслівник має ознаки дієслова і прислівника. З дієсловом він має такі спільні ознаки:
    • керує іменником або займенником (працюючи з ними; їдучі машиною);
    • утворюється від дієслівних основ (прийти® прийшовши);
    • зберігає вид того дієслова, від якого утворений (доконаний: посміхнувся®посміхнувшись; недоконаний: посміхався® посміхаючись);
    • має з дієсловом близьке значення (ідучи дорогою- йти дорогою).
    З прислівником дієприслівник має такі спільні ознаки:
    • не змінюється;
    • у реченні виступає обставиною (Всі принишкли, вслухаючись у тишу).

    1. перехідність:
    перехідні: неперехідні:	беручи (що?), вітаючи (кого?)співаючи, ідучи
    2. вид:
    доконаний вид недоконаний вид	взувши, передпочившидумаючи, ведучи
    3. час:
    минулийтеперішній	сказавши, бігшикиваючи, стежачи

    МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ДІЄПРИСЛІВНИКІВ
    1. Запишіть слово. Визначте частину мови слова, її форму.
    2. Визначте морфологічні ознаки: вид.
    3. Визначте синтаксичну роль слова.
    4. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).

    ПРИСЛІВНИК

    Прислівник- це незмінна частина мови, що виражає ознаку дії, стану або ознаку іншої ознаки (надто повільний, повернути праворуч).).
    На відміну від інших самостійних частин мови прислівник не змінюється ані за числами, ані за відмінками, не має він також і ознак роду.
    Прислівник не має свого, властивого тільки йому лексичного значення. Воно зумовлене лексичними значеннями тих частин мови, від яких він утворюється (день- вдень, мій- по-моєму, осінь- восени).
    Прислівники мають властиві тільки їм словотоворчі суфікси -о, -е (тепло, добре, важче), -и, -ому, -єму (по-братськи, по-моєму).
    СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ПРИСЛІВНИКА
    Головною функцією прислівника в реченні є функція другорядного члена речення- обставини (Так жадібно раптом захотілося йому жити, що він навіть від однієї цієї думки задихнувся). Інколи прислівник виступає у ролі присудка (Сонценизенько, то й вечір близенько).
    У реченні прислівник пов’язується з дієсловом, а також з прикметником і, рідше, з іменником.
    Прислівник, який пов’язується з дієсловом, виступає як обставина способу дії, місця, часу, міри, мети чи ступеня (Небо помітно (наскільки?) посвітлішало;Навкруги (де?) бриніла весна).
    Прислівник, що пов’язується з прикметником або іншим прислівником, служить для вираження ознаки якості- міри або ступеня її вияву і виступає в реченні обставиною міри (Ось зовсім (наскільки?) з-за гори з’явився корабель).
    РОЗРЯДИ ПРИСЛІВНИКІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ
    Прислівники поділяються на :

    1.	означальні і обставинні
    2.	первінні та вторинні

    ОЗНАЧАЛЬНІ ТА ОБСТАВИННІ ПРИСЛІВНИКИ
    За значенням і роллю в реченні прислівники поділяються на означальні іобставинні.

    означальні прислівники
    якісно- означальні	добре, наполегливо, погано, пішки, бігом, верхи
    кількісно- означальні	мало, надвоє, тричі, занадто, трохи, дуже
    способу дії	навпочіпки, по-юнацькому,по-нашому

    обставинні прислівники
    часу	торік, вчора, завтра, доти, завжди, досі, зранку, тоді, довіку
    місця	вгорі, згори, вперед, звідусіль, там, десь, тут, поруч, звідти, туди
    мети	наперекір, навмисне, напоказ
    причини	зопалу, спересердя, спросоння, згарячу, ненароком

    ОЗНАЧАЛЬНІ ПРИСЛІВНИКИ
    Означальні прислівники поділяються на якісно-позначальні, кількісно- позначальні і прислівники способу дії:

    прислівники	приклади
    якісно-означальні	високо, наполегливо, лагідно
    кількісно-означальні	надвоє, мало, тричі, занадто
    способу дії	вдало, напам'ять, гарно

    ЯКІСНО-ОЗНАЧАЛЬНІ ПРИСЛІВНИКИ
    Якісно- означальними прислівники- це прислівники на -о, -е , що виражають якісну ознаку дії, відповідають на питання як? і переважно утворюються від якісних прикметників (дешевий® дешево, лагідний® лагідно).
    Якісно- означальні прислівники можуть мати вищий і найвищий ступені порівняння (веселіше, найкраще, значно вище):

    	приклади
    прислівник	сміливо
    вищий ступінь	сміливіше, більш сміливо
    найвищий ступінь	найсміливіше, найбільш сміливо

    Вищий ступень порівняння прислівників має просту і складену форми:
    • проста форма утворюється за допомогою суфіксів -ше та -іше (складно®складніше, тепло® тепліше);
    • складена- додаванням до прислівника звичайного ступеня слів більш, менш (більш важливо, менш рішуче).
    Для підсилення або уточнення значення прислівників вживаються також словабагато, куди, ще, трохи, значно (ще точніше, трохи гучніше).
    Найвищий ступінь порівняння прислівників також має просту і складену форми:
    • проста форма твориться за допомогою префікса най- (довше- найдовше, глибше- найглибше);
    • складена- додаванням слів найбільш, найменш (найбільш важливо, найменш цікаво).
    ІНШІ ОЗНАЧАЛЬНІ ПРИСЛІВНИКИ
    Кількісно- означальні прислівники характерізують дію, стан чи ознаку з боку кількостіі міри вияву. Вони відповідають на питання скільки? наскільки? як багато? якою мірою? (надвоє, трохи, занадто).
    Прислівники способу дії вказують на те, яким способом відбувається дія чи виявляється ознака. Прислівники цієї групи відповідають на питання як? яким способом? яким чином? (читати напам’ять, говорити по-українському).
    ОБСТАВИННІ ПРИСЛІВНИКИ
    Обставинні прислівники виражають різні обставини дії і поділяються на прислівники часу, місця, мети і причини:

    прислівники	приклади
    часу	віддавна, понині, зранку
    місця	праворуч, вниз, здалека
    мети	навмисне, наперекір, напоказ
    причини	згарячу, зозла, спересердя

    Прислівники часу вказують на час, коли відбувається дія і відповідають на питання коли? відколи? з якого часу? доки? по який час?
    Прислівники місця означають місце або напрямок дії і відповідають на питанняде? куди? звідки? доки? по який час?
    Прислівники мети означають мету дії і відповідають на питання для чого? з якою метою? навіщо?
    Прислівники причини вказують на причину дії і відповідають на питання чому? з якої причини? через що?
    ПЕРВИННІ ТА ВТОРИННІ ПРИСЛІВНИКИ
    За походженням прислівники поділяються на первинні та вторинні:

    прислівники	приклади
    первинні
    вторинні

    До первинних прислівників належить незначна частина прислівників, які утворилися так давно, що зараз навіть важко установити первісну форму.
    Це:
    • прислівники місця (там, тут, скрізь, куди, де, звідки, звідти, скрізь, всюди);
    • часу (коли, доки, доти, тоді, поки, іноді, інколи, завжди, тепер, потім);
    • причини (тому, чому);
    • способу дії (якось, однак, ледве, так, як, усяк, однак).
    До вторинних прислівників належить більшість прислівників української мови. Це слова, походження яких легко встановлюється співвідношенням прислівника з основами інших частин мови (по-людськи, хвилююче, верхи, кругом, по-своєму), або з основою іншого прислівника (як первинного, так і вторинного: дотепер, ледве-ледве, післязавтра, кудись).
    Лексичне значення цих прислівників співвідноситься з лексичним значенням усіх повнозначних частин мови, від яких вони утворені.
    МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ПРИСЛІВНИКІВ
    1. Запишіть слово. Визначте частину мови слова.
    2. Визначте розряд за значенням: означальний чи обставинний.
    3. Визначте ступінь порівняння (якщо є).
    4. Визначте синтаксичну роль.
    5. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).
    СЛУЖБОВІ СЛОВА

    ПРИЙМЕННИК

    Прийменник- це службова частина мови, що виступає разом з відмінковою формою іменника, займенника або числівника для вираження залежності її від інших слів у словосполученні (третій від краю, кожен з присутніх, піклуватися продітей) і у реченні (Гуляв я по полю; Хтось із вас тут, певно, зайвий).
    Прийменник допомагає виражати відношення між предметами (парк для прогулянок, комп’ютер для роботи), ознаки до предмета (пісня без слів, багатийна речі павільйон) або дії до предмета (піднятися о шостій, взяти з підлоги).
    Разом з відмінковими формами іменників, числівників, займенників прийменники можуть виражати:
    • час (без п’яти хвилин, о десятій годині);
    • простір (злетіти у небо, доїхати до міста);
    • причину (запізнився через транспорт);
    • мету (прийшов на урок, зустрівся з однокласниками);
    • спосіб дії (сказати по правді, робити з задоволенням);
    • порівняння (більший за інших, найменший у класі);
    • відношення до матеріалу (штани з вельвету, зошит з паперу);
    • предмет, на який спрямована дія (розповідати про навчання, привітати зі святом).
    СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ПРИЙМЕННИКА
    Прийменник як службова частина мови не є членом речення, але, виступаючи разом із повнозначними частинами мови (найчастіше з іменником), може бути у структурі підмета (Президент і народ нарешті порозумілися)., присудка (Всібули у захваті), додатка (Вона схопила його за чуба), обставини (За столомсиділо троє).
    РОЗРЯДИ ПРИЙМЕННИКІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ
    Прийменники поділяються на:

    1.	первинні (непохідні) вторинні (похідні)
    2.	прості, складні і складені

    ПЕРВИННІ ТА ВТОРИННІ ПРИЙМЕННИКИ
    За походженням прийменники поділяються на первинні (непохідні) і вторинні (похідні):

    прийменники	приклади
    первинні	біля, без, в (у), від (од), для, до, з (із, зі, зо), за, над (наді), під (піді), о (об), через
    вторинні	поряд, коло, кінець, край, незважаючи на, зважаючи на, поблизу

    До первинних (непохідних) належать прийменники, походження яких зараз важко встановити (саме тому, з сучасної точки зору, вони й вважаються непохідними). Це- прийменники за, від (од), без, для, на, в (у), до, з, між, крізь, під, по, при, ради, через, о (об).
    До вторинних належать прийменники, походження яких можна встановити, оскільки вони зберегли зв'язок з формами тих слів, від яких утворилися.
    До них належать прийменники, що утворюються:
    • переходом з інших частин мови: іменника (край, кінець, коло), дієприслівника (незважаючи на, зважаючи на), прислівника (поряд, поблизу, навпростець);
    • поєднанням двох або кількох прийменників (задля, поза, поміж, з-за, з-під).
    Первинних прийменників значно менше, ніж вторинних. Частина первинних прийменників може вживатися з формами багатьох відмінків: було в мене(родовий)- покласти в шухляду (знахідний)- побачити під стріхою (орудний).
    Усі вторинні прийменники здебільшого вживаються тільки з формою одного відмінка: згідно з інструкцією (орудний), центр міста (родовий).
    Первинні прийменники часто бувають багатозначними, вторинні, як правило,однозначні.
    ПРОСТІ, СКЛАДНІ І СКЛАДЕНІ ПРИЙМЕННИКИ
    За будовою прийменники поділяються на прості, складні і складені:

    прості	по, про, у, без, коло, протягом
    складні	з-поперед, з-за, понад, довкола
    складені	з метою, паралельно з, згідно з, відповідно до

    Прості прийменники складаються з однієї частини. Це можуть бути як похідні, так і непохідні прийменники (до, по, край, близько).
    Складні прийменники утворюються поєднанням кількох простих. Це похідні прийменники, утворені складанням двох або кількох непохідних прийменників. Непохідні прийменники легко вичленовуються у складі похідних складних прийменників (заради, з-попід, понад, поза, з-під).
    Складні прийменники пишуться разом (понад, навколо, напроти), крім тих, що починаються на з, із (пишуться через дефіс: з-за, з-під, з-посеред).
    Складені прийменники складаються з двох частин, що пишуться окремо. Це- похідні прийменники, утворені поєднанням форм прислівників та іменників з непохідними прийменниками (нарівні з, на чолі, одночасно з, за допомогю, в галузі).
    У складених прийменниках усі слова пишуться окремо (на відміну, від, поряд з, у зв’язку з); виняток становить прийменник внаслідок.
    Якщо ж поєднання прийменника з іменником чи іншою частиною мови переходить у прислівник, така сполука пишеться разом (зустрілися утрьох, це було вперше).
    Є частина прийменників, які здатні утворювати синонімічні конструкції (напр., коло- біля- близько- поблизу- при- поруч: коло ялинки- біля ялинки- близько ялинки- поблизу ялинки- при ялинці- поруч з ялинкою; на- в: на полі- в полі; до- на- в(у):до Києва- на Київ- у Києві);
    До деяких прийменників, що закінчуються на приголосний, додається і або о(переді(о) мною, зі страху).
    МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ПРИЙМЕННИКА
    Незмінюване слово. Бере участь у творенні форм іменних частин мови.
    ВЖИВАННЯ ПРИЙМЕННИКІВ З ВІДМІНКОВИМИ ФОРМАМИ ІНШИХ СЛІВ
    Прийменник може вживатися з формою одного, двох і навіть трьох відмінків.
    Без прийменників вживається лише називний відмінок, місцевий відмінок завжди вживається з прийменниками; всі інші можуть бути як з прийменниками, так і без них:

    відмінки	прийменники	приклади
    Родовий (кого? чого?)	вздовжпісля проти біля.	вздовж селапісля урока проти ночі біля дверей
    Давальний (кому? чому?)	всуперечнаперекір вслід завдяки	всупереч прогнозам наперекір обставинамвслід йому завдяки школі
    Знахідний (кого? що?)	позапо за між	поза спинупо воду за гору між квіти
    Орудний (ким? чим?)	надз між за	над землеюз вчителем між парканами за вікном
    Місцевий(на) кому? (на) чому?)	пов(у) на	по воліу тарілці на дорозі

    Прийменники вживаються з непрямими відмінками іменників, займенників, числівників та інших частин мови, що використовуються у значенні іменника. Одні з них можуть поєднуватися з кількома відмінками (в мене, в небі, в яблучко), інші тільки з якимось одним (серед гір).
    МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ПРИЙМЕННИКІВ
    1. Запишіть слово. Визначте частину мови слова.
    2. Розряд за значенням: прийменник просторовий, часовий, причини, мети, умови і допусту, способу дії, кількісний, означальний чи об'єктний.
    3. Група за походженням (первинний чи вторинний).
    4. Група за будовою (простий, складний чи складений).
    5. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).

    СПОЛУЧНИК

    Сполучник- це службова частина мови, яка вживається для поєднання членів речення, частин складного речення і окремих речень у тексті (І у місті, і у селі- всюди він був один; Коли летиш у небі, то все, що знаходиться на землі, здається дуже маленьким).
    СИНТАКСИЧНА РОЛЬ СПОЛУЧНИКА
    Членом речення не буває.
    РОЗРЯДИ СПОЛУЧНИКА ЗА ЗНАЧЕННЯМ
    Сполучники поділяються на:

    1.	прості - складні - складені
    2.	непохідні- похідні
    3.	сурядні - підрядні

    ПРОСТІ, СКЛАДНІ І СКЛАДЕНІ СПОЛУЧНИКИ
    За будовою сполучники поділяються на прості, складні і складені:

    сполучники	приклади
    прості	і (й), а, але, та, бо, як, що.
    складні	ніби, якже, неначе, , якби, якщо, проте
    складені	через те що, тому що, для того щоб

    Прості сполучники- і (й), а, але, та, бо, як, що.
    Складні сполучники здатні розкладатися на частини (ні-бито, що-б, мов-бито, не-наче).
    Складені сполучники створюються з двох або кількох слів (так що, незважаючи на те що).
    НЕПОХІДНІ І ПОХІДНІ СПОЛУЧНИКИ
    За походженням сполучники поділяються на непохідні і похідні:

    сполучники	приклади
    непохідні	але, а, та, бо, і
    похідні	що, як, де, якщо, тому що, зате

    Непохідні сполучники не співвідносяться з іншими частинами мови.
    Похідні сполучники походять від інших частин мови і тому співвідносні з ними
    ПОДІЛ СПОЛУЧНИКІВ ЗА ВЖИВАННЯМ
    За своїм вживанням сполучники можуть бути неповторюваними, повторюваними іпарними:

    сполучники	приклади
    неповторювані	а, але, проте, зате, однак
    повторювані	і-і, ні- ні, не то- не то, то- то, чи- чи, чи то- чи то (напр., чи то лев, чи то птиця)
    парні	не тільки...а й (але й); як...так і; хоч...але; не стільки...скільки; коли (якщо)...то, (напр., не тільки гроші, а й слава та успіх):

    СУРЯДНІ І ПІДРЯДНІ СПОЛУЧНИКИ
    За значенням і синтаксичними функціями у реченні сполучники поділяються на сурядні і підрядні:

    сурядні сполучники
    єднальні	не тільки...а й, і (й), ні...ні, теж, також, як...так,
    протиставні	а, але, зате, проте, однак, все ж
    розділові	або...або, то...то, чи то...чи то, поки не, з того часу як, або, чи

    підрядні сполучники
    часові	як, доки, щойно, поки, перш ніж,коли, з того часу як, поки, поки не
    умовні	якби, якщо, як, коли б
    мети	щоб, для того щоб, аби
    допустові	незважаючи на те що, дарма що, хоч, , хай
    наслідкові	так що, так що аж, так що й
    порівняльні	мов, як, немов, наче, неначе, немовби, начебто
    причинові	бо, тому що, через те що, оскільки, завдяки тому що

    СУРЯДНІ СПОЛУЧНИКИ
    Сурядні сполучники поєднують між собою однорідні члени речення або частини складносурядного речення як рівноправні, незалежно одно від одного (і дуби. і пальми, і молоді берези). За характером відношень між членами речень і частинами складного речення вони поділяються на єднальні, протиставні і розділові:

    сполучники	приклади
    єднальні	і (й); та в значенні і; теж; також; як...так; не тільки...а й; і...і; ні...ні (і небо, і зорі, іморе; ти та я- ось вся моя сім’я);
    протиставні	а; але; та в значенні але; зате; проте; однак; все ж (лечу, лечу, а вітер віє;сполучник а може бути не тільки протиставним, а й заставним: він сидів на лавці, а за ним сиділа вона);
    розділові	або, чи, або...або, чи...чи, хоч...хоч, не то...не то, чи то....чи то(“або я, або кішка”- сказала мати).

    ПІДРЯДНІ СПОЛУЧНИКИ
    Підрядні сполучники у складнопідрядних реченнях приєднують підрядну частину до головної. За значенням вони поділяються:

    сполучники	приклади
    часові	коли, доки, поки, тільки, ледве, як тільки (добре, коли тебе хвалять)
    умовні	якщо, якби (аби), коли, тільки(якби ж я то міг так добре співати!)
    мети	щоб, для того щоб, з тим щоб(Марго вийшла, щоб попрощатися із садом)
    допустові	незважаючи на те що, хоч, дарма що, хай (дарма що був останнім)
    наслідкові	так що, так що й(малював так, що йому навіть заздрили)
    порівняльні	як, ніби, наче, неначе, ніібито, начебто (наче пташка, взлетів на підвіконня);
    причинові	тому що, бо, через те що(повірив, бо почув серцем).

    МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ СПОЛУЧНИКА
    Незмінюване слово.
    МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР СПОЛУЧНИКІВ
    1. Запишіть слово. Визначте частину мови слова, її форму.
    2. Визначте розряд за значенням: сполучник сурядності (єднальний, протиставний чи розділовий) чи підрядності (причинний, часовий, умови, мет, допусту, порівняльний, міри і ступеня, наслідковий чи з'ясувальний).
    3. Визнчте групу за походженням (непохідний чи похідний).
    4. Визначте групу за будовою (простий, складний чи складений).
    5. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).

    ЧАСТКА

    Частка- це службова частина мови, яка вживається для надання окремим словам чи реченням додаткових емоційно-експресивних та смислових відтінків або для творення морфологічних форм та нових слів (ніхто не жив би на землі, якби не було тут атмосфери).
    На відміну від прийменників та сполучників, які виконують роль єднального елемента у словосполученнях чи реченнях, частки мають лише виключно смислову функцію.
    СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ЧАСТКИ
    Самостійно членом речення частка не буває. Формотворчі частки можуть брати участь у створенні форм дієслова.
    РОЗРЯДИ ЧАСТОК ЗА ЗНАЧЕННЯМ
    Серед часток виділяються такі групи слів:

    12.3.

    модальні, або фразові (вказівні, означальні, власне модальні, видільні, стверджувальні, заперечні, питальні, емоційно- експресивні); словотворчі; формотворчі;

    ФРАЗОВІ, СЛОВОТВОРЧІ І ФОРМОТВОРЧІ ЧАСТКИ
    За значенням і вживанням частки поділяються на фразові, словотворчі іформотворчі:

    частки	приклади
    фразові	так, ось, не, ні, навряд чи, аякже, авжеж
    словотворчі	би, б, хтозна-, завгодно, аби, дехто, -же
    формотворчі	хай, най-, б, би, нехай

    ФРАЗОВІ ЧАСТКИ
    Фразові (модальні) частки можуть виконувати одну з двух функцій: увиразнювати один з компонентів речення або виражати ставлення розповідача до змісту висловлювання ( А ну, давай показуй!).
    Фразові частки поділяються на три типи часток:
    • частки, що надають смислових відтінків:
    • вказівні (це, ось, оце, он, ген, осьде, то, ото);
    • означальні (прямо, майже, саме, якраз, справді, точно, просто);
    • видільні (лише, навіть, хоч би, тільки, хоча б, аж, уже, -таки, і, й, та (у ролі часток), бо, же);
    • частки, що вносять модальні і модально- вольові відтінки у значення:
    • власне модальні (виражають непевненість, сумнів, припущення: ледве чи, мовляв, навряд чи, ой, ну, чи не);
    • стверджувальні (еге, так, авжеж, аякже, атож);
    • заперечні (ні, ані, не);
    • питальні (чи, хіба, що за, невже);
    • спонукальні (нехай, хай, ну, давай, бодай);
    • емоційно- експресивні частки (увиразнюють емоційну оцінку висловлювання:який, як, що то за, що за).
    СЛОВОТВОРЧІ ЧАСТКИ
    Словотворчі частки, поєднуючись з іншими словами, служать для творення нових слів.
    У такій ролі виступають частки ні-, де-, дехто, аби-, будь-, -будь, -небудь, казна-, хтозна-, завгодно, -би, -б, -же, -ж, не-, ні-, де-, аби-, абихто (дехто тут проти?)..
    ФОРМОТВОРЧІ ЧАСТКИ
    Формотворчі частки служать для творення:
    • зворотної форми дієслова (-сь, -ся: повертався я запізно);.
    • наказового способу (хай, нехай: нехай пройду я крізь вогонь);
    • умовного способу б, би: хіба став би я за це братися);
    • найвищого ступеня порівнянняприкметників і прислівників (най-:найкрасивіша земля);
    • зворотної форми дієслова (-сь, -ся: повертався я запізно);.
    МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ЧАСТКИ
    Частка- незмінне слово. Формотворчі частки беруть участь у творенні форм дієслова.
    МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ЧАСТОК
    1. Запишіть слово. Визначте частину мови слова.
    2. Визначте розряд за значенням: частка смислова, модальна, словотворча чи формотворча.
    3. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).

    ВИГУК

    Вигук- це службова частина мови, яка служить для безпосереднього вираження емоцій, почуттів і волі людини (о! гей! ой!).
    Це незмінювані слова, які не виступають членами речення. Але на місці самостійного слова вигук набирає конкретного значення і виконує синтаксичну роль того слова, яке змінює (напр., у реченні А собака отой гав та гав!.. вигук гав (та)гав виступає як присудок).
    Інколи вигуки можуть навіть заміняти собою цілі речення ("Охо-хо…"- позітхнув батько).
    СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ВИГУКА
    У реченні вигуки синтаксично не пов'язуються з іншими словами ті не є членами речення. Вони або становлять окреме нерозкладне речення, або є вставним компонентом, який у мовленні має особливу інтонацію, а на письмі обов'язково виділяється розділовими знаками (Вибачте, котра година?; Ой, що тут вібувається?).
    Якщо вигук набуває у реченні значення іменника, він може виступити у ролі підмета чи додатка (підмет: Саме ось це ой, що він промовляв раз за разом, і привело мене сюди; присудок: А він мені все ой та ой).
    Звуконаслідувальні слова в реченні найчастіше вживаються як пряма мова ("Кап-кап"- почулося за вікном).
    РОЗРЯДИ ВИГУКІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ
    Вигуки розділяються на такі групи:

    1.	емоційні, спонукальні, вигуки етикету і звуконаслідувальні
    2.	первинні і похідні

    ЕМОЦІЙНІ, СПОНУКАЛЬНІ, ЕТИКЕТУ І ЗВУКОНАСЛІДУВАЛЬНІ ВИГУКИ
    За значенням вигуки поділяються на чотири розряди:

    вигуки	приклади
    емоційні	о! на! ой! ех! овва! от тобі і на!
    спонукальні	агов! гей! геть! киць- киць! тпру!
    етикету	прощай, спасибі, перепрошую
    звуконаслідувальні	гав-гав! кукаріку! хрясь! цок-цок!

    Емоційні вигуки виражають почуття, переживання, настрій або здивування розповідача (О, подивись, як тут цікаво!).
    Спонукальні (вигуки волевиявлення) виражають наказ, спонукання до дії (Киць- киць, моя кішечка; Гей, всі до мене!).
    Вигуки етикету (що є словами ввічливості) виражають привітання, прохання, подяку, побажання, сподівання або прощання. Сюди можуть також входити і цілі сполуки слів (добридень, будьте ласкаві! дякую! ласкаво просимо! добраніч! будь ласка! на все добре!).
    Звуконаслідувальні вигуки є вираженням акустичних уявлень людини про звуки, які зустрічаються у житті (Ха-ха-ха!- зареготав Миколка).
    ПЕРВИНHІ І ПОХІДНІ ВИГУКИ
    За походженням вигуки поділяються на первинні і похідні, структура яких збігається з формами повнозначних слів (рятуйте! жах! бувай!):

    вигуки	приклади
    первинні	ох! а! е! ой! ох! га! пхе! гей! ану!
    похідні	гвалт! леле! боже! лихо! отакої!

    До похідних належать також вигукові фразеологізми (от тобі і маєш! матінко моя рідна! боронь боже!)
    МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ВИГУКІВ
    Вигук- незмінюване слово.
    МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ВИГУКІВ
    1. Запишіть слово. Визначте частину мови слова, її форму.
    2. Визначте розряд за значенням: вигук емоційний, волевиявлення, мовного етикету чи звуконаслідувальне слово.
    3. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).