Зібралися якось частини мови на раду — яка з частин мови найважливіша. Довго сперечалися: доводили правоту одна одній.Іменник говорив, що він найважливіший, бо без нього не змогли б знайти жодного предмета. Прикметник говорив, що він найважливіший, бо означає ознаку кожного предмета, як можна визначити ознаку без нього. Числівник і собі не мовчить: «А я число означаю. Та ви без мене ні числа, ні порядку не мали б». Займенник, хоч і не називає нічого, але теж важливий, бо вказує на предмет, особу, кількість.
Довго слухало Дієслово ці суперечки, слухало, мовчало. А потім написало на листку ось що:
«Юра і Сашко,., в школу. Вони добре.... Хлопці багато ... книг. їм подобалося ... фізкультурою. Вони ... гарними друзями.»
Ходили, навчалися, читали, займатися, були.
Дієслово все це запропонувало прочитати кожній частині мови. Коли вони почали читати, то нічого не зрозуміли. І тоді Дієслово запропонувало поставити замість крапок слова, що в рамці. І, дійсно, все стало зрозумілим. І тоді всі частини мови загомоніли, що, мабуть, дієслово є найважливішою частиною мови.
Але Дієслово сказало, що кожна частина мови важлива по-своєму, бо кожна має свої ознаки, свої властивості, своє місце в реченні, своє значення.
Ось давайте у першому реченні заберемо іменник "школу". Що залишиться? Невідомо. Або в третьому реченні — займенник «їм». Чи буде відомо, кому подобалося? Ні. Отже, чи правильно все пояснило частинам мови Дієслово?
Немає коментарів:
Дописати коментар