Синтаксис (від гр. syntaxis- побудова, порядок)- частина мовознавства, що вивчає форми речень і словосполучень.
Словосполучення- це смислове і граматичне поєднання двох повнозначних слів (червоний ліхтарик, стояти вгорі, дивитися на екран).
Словосполучення можуть входити в склад речення, можуть вичленовуватися з нього для спеціального аналізу і поза реченням у мові не існують.
Словосполучення поділяються на:
Словосполучення поділяються на лексичні і синтаксичні:
Лексичні словосполучення існують у мові в готовому вигляді і завжди називають одне і те ж поняття (бабине літо, за тридев'ять земель).
Лексичні словосполучення називають ще синтаксично нерозкладними словосполученнями.
У реченні лексичні словосполучення виконують роль одного члена речення.
Синтаксичні (вільні) словосполучення виникають у процесі мовлення при збереженні лексичного значення слів, від яких вони утворюються (мамина казка, говорити пошепки).
Синтаксис розглядає лише синтаксично вільні словосполучення.
До складу словосполучення завжди входять головне і залежне слово.
Головним є слово, від якого ставиться питання.
Залежним- слово, яке відповідає на це питання.
Напр., поле (яке?) зелене; виїхати (куди?) на дорогу.
Залежно від того, якою частиною мови є головне слово, словосполучення поділяються на іменні, прикметникові, числівникові, займенникові, дієслівніі прислівникові:
Словосполучення поділяються на сурядні і підрядні:
Сурядне словосполучення - це смислове і граматичне поєднання двох повнозначних слів як граматично рівноправних.
Підрядне словосполучення- це смислове і граматичне поєднання двох повнозначних слів як граматично нерівноправних: одне з них- головне, інше- залежне (старий будинок, маленька красуня).
Між словами в сурядному словосполученні виникає три види сурядного зв'язку:
Між словами в підрядному словосполученні виникає також три види підрядного зв'язку:
При узгодженні залежне слово граматично уподібнюється до головного (небесна блакить, добрі побажання).
Як правило, зв'язком узгодження поєднується іменник (головне слово) з прикметником, дієприкметником, порядковим числівником, займенником прикметного типу. При узгодженні зміна головного слова викликає зміну залежного (моя хата- мої думи- - моє вікно).
Керування- це вид підрядного зв'язку, при якому головне слово вимагає від залежного конкретної граматичної форми, яка зберігається при зміні головного слова: говорю слова (говорю потребує знахідного відмінка)- говорити слова- говориш слова- буду говорити слова).
При керуванні залежним словом буває іменник, рідше- займенник або інша змінна частина мови у ролі іменника.
При приляганні залежним виступає незмінне слово (прислівник, дієприслівник, неозначена форма дієслова), яке поєднується з головним тільки за змістом (бажання піти, говорив пошепки, працює стоячи).
У ролі залежного слова можуть бути лише незмінні частини мови: прислівник, дієприслівник і неозначена форма дієслова (інфінітив).
Словосполучення також можуть бути простими і складними:
Просте словосполучення утворюється поєднанням двох повнозначних.
Складне словосполучення- поєднанням трьох і більше повнозначних слів.
1. Визначте будову словосполучення.
2. Назвіть головне і залежне слово, поставте питання.
3. З'ясуйте, як зв'язані між собою головне і залежне слово:
- за змістом і за допомогою закінчення залежного слова;
- за змістом і за допомогою залежного слова і прийменника;
- лише за змістом.
4. Назвіть спосіб підрядного зв'язку (узгодження, керування, прилягання).
5. Визначте вид словосполучення за головним словом (іменне, прикметникове, числівникове, займенникове, дієслівне, прислівникове).
Речення - це синтаксична одиниця, що виражає певну думку, має інтонаційну завершеність і служить для спілкування (він довго збирався це зробити, але не встиг).
Речення - основна одиниця синтаксису.
Речення - комунікативна одиниця (від лат. сommunicatio- спілкування, передача інформації).
Основними ознаками речення є предикативність та інтонація завершеності.
Предикативність (від лат. рraedicatio - стверджене, сказане, висловлене) - це віднесеність змісту речення до об'єктивної дійсності.
Предикативність властива будь-якому реченню і виявляється в ознаках часу, особи, а також в оцінці сказаного розповідачем (бажаність чи небажаність, реальність чи нереальність, впевненість в істинності чи ні).
Інтонація завершенності оформлює речення як цілу синтаксичну одиницю.
Речення поділяються на:
За метою висловлювань розрізняють три типи речень: розповідні, спонукальні і питальні:
Розповідні речення містять у собі певну інформацію, повідомляють про якийсь факт чи подію (Вчора відбулося засідання Верховної Ради; Ми раді тебе бачити).
Серед речень цього типу виділяють:
Інтонація розповідних речень характерізується зниженням тону наприкінці речення.
Спонукальні речення закликають до дії, висловлюють наказ, побажання, вимогу чи дозвіл. Цей тип речення має свою, так звану спонукальну інтонацію, якій властиві високий тон і пришвидшений темп: Вставай, хто живий, в кого думка повстала! (Леся Українка).
Серед питальних речень, які виражають думку- питання, виділяють такі речення:
Власне питальні речення потребують відповіді (Скажіть, котра година?).
Відповідь на риторичні питання не передбачена (Що ж це у світі діється?)
Інтонація питальних речень характерізується підвищенням тону на слові, з яким пов'язується питання.
За емоційним забарвленням речення поділяються на емоційно нейтральні іемоційно забарвлені речення:
Емоційно нейтральні речення- це розповідні, питальні і спонукальні речення зі звичною для них інтонацією.
Емоційно забарвлені речення- це ті ж розповідні, питальні і спонукальні речення, але вимовлені з окличною інтонацією.
За структурою речення поділяються на прості і складні:
Простим називається речення, в якому є тільки одна граматична основа (предикативний центр).
У складного реченні таких основ може бути декілька.
Прості речення можуть ускладнюватися відокремленими другорядними членами, однорідністю різних членів речення, звертанням, вставними і вставленими словами, сполученнями і реченнями.
Просте речення може бути:
Граматична основа простого речення, як правило, складається з підмета і присудка- головних членів речення (у реченні Я розповідаю підметом є слово я, присудком- розповідаю).
Проте у деяких реченнях (односкладних) вона може бути представлена одним головним членом (Світає. Встаю. Йду. Думаю.)
Речення, в яких є лише граматична основа, називається непоширеними, а ті, в котрих є хоча б один другорядний член речення- поширеними.
Слова у реченні можуть поєднуватися сурядним типом синтаксичного зв'язку, за допомогою якого виражається рівноправність слів, незалежність їх одне від одного (цей тип зв'язку характерний для однорідних членів речення).
Слова у реченні можуть поєднуватися також підрядним типом синтаксичного зв'язку, при якому одне слово залежить від іншого.
Порядок розташування слів у реченні вільний, проте існують певні правила, які визначають послідовність розміщення членів речення.
Прямим вважається такий порядок слів у реченні, при якому присудок стоїть після підмета (Епоха п'ятиповерхових будинків зародилася в 50-ті роки).
Прямий порядок другорядних членів речення пов'язаний з порядком слів у словосполученні:
Порушення прямого порядку слів з метою виділення якогось із них називаєтьсяінверсією (зворотним порядком слів).
При зворотному (непрямому, інверсійному) порядку слів присудок передує підмету (Нещодавна до мене заходив Тарас).
Другорядні члени речення при інверсії також змінюють своє звичне місце.
Виділення у реченні за допомогою посилення голосу одного із слів називаєтьсялогічним наголосом. Від місця логічного наголосу залежить зміст речення:
Порівняйте: Мишку нарешті збагнув, що він накоїв. Мишко нарешті збагнэв, що він накоїв. Мишко нарешті збагнув, щу він накоїв.
Підмет- головний граматично незалежний член двоскладного речення, що означає предмет (чи особу), про який говориться у реченні, і відповідає на питання хто? що?
За способом вираження підмети поділяються на прості і складені.
Простий підмет найчастіше буває виражений іменником або займенником у називному відмінку, хоча може виражатися й іншими частинами мови, вжитими у значенні іменника: Керівник сьогодні просто зобов'язаний займатися економікою.
Простий підмет може бути виражений неозначеною формою дієслова: Вивчитися- ось моя мрія.
Складений підмет може бути виражений:
Присудок- головний член двоскладного речення, який характерізує підмет за дією чи ознакою. Присудок відповідає на питання що робить (підмет)? що з ним робиться? який він є? що він таке? хто він такий?
Присудок буває простий і складений.
Простий присудок виражений дієсловом, яке поєднує в собі граматичне і лексичне значення: Петро відчинив двері.
До простих належать також присудки, які виступають у складеній формі майбутнього часу (буду робити), у формі наказового (хай знає) або умовного способів (робив би).
Простим вважається також присудок, виражений фразеологічним сполученням (Він був на сьомому небі).
Складений присудок має дві частини: головну і допоміжну (зв'язка). Основне лексичне значення такого присудка закладене у головній частині, а граматичне- в допоміжній.
Дієслівний складений присудок виражається поєднанням дієслова- зв'язки, яке стоїть в особовій формі і інфінітива (Він бажав піти разом з нею).
Іменний складений присудок утворюється поєднанням дієслова- зв'язки з іменником, прикметником, дієприкметником (Городецький прикрасив Київ унікальними спорудами).
Між підметом і присудком може ставитися тире, якщо у реченні пропущено дієслово- зв'язку. Тире ставиться:
До другорядних членів речення належать означення, додатки і обставини.
Означення- це другорядний член речення, який вказує на різні ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? скількох? скількома? на скількох?
Означення можуть бути узгоджені і неузгоджені.
Узгоджене означення уподібнюється до означуваного члена речення у відмінку, числі і роді (для однини):
Неузгоджене означення поєднується з означуваним словом зв'язком керування або прилягання.
Неузгоджені означення можуть бути виражені:
Одним із різновидів означення є прикладка.
Прикладка- це означення, виражене іменником, яке дає предметові другу назву (Програма "Здоров'я" давно вже виходить на нашому телебаченні).
Додаток- це другорядний член речення, що означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків (Я збираю гриби).
Додатки бувають прямі і непрямі.
Прямий додаток залежить від перехідного дієслова і вживається в формі знахідного відмінка без прийменника (Хлопчина зірвав яблуко).
Рідше прямий додаток може бути виражений родовим відмінком при запереченні або коли дія переходить лише на частину предмета (Не присувай соломи до вогню).
Непрямий додаток- це іменник, вжитий у формах інших (А більше за все Микола боявся спокуси).
Обставина- другорядний член речення, який вказує на місце, час, мету, спосіб дії, причину, умову дії.
Обставини можуть виражатися прислівниками, дієприслівнками, інфінітивом, приймениково- відмінковими формами іменника чи займенника: Веселкою моя надія грала (Леся Українка).
За значенням обставини поділяються на такі групи:
- обставини мети, які вказують на мету дії і відповідають на питання з якою метою? для кого? (Це тобі на щастя);
- обставини часу, які вказують на час дії, її тривалість і відповідають на питання коли? доки? з якого часу? як довго? (Колись я вже тут був);
- обставини способу дії, які означають якість дії або вказують на спосіб здійснення дії і відповідають на питання як? яким способом? (Вони сиділи поруч);
- обставини місця, які вказують на місце дії, напрямок руху і відповідають на питання де? куди? звідки? (Мало не впав у безодню);
- обставини причини, які вказують на причину дії і відповідають на питання чому? через що? з якої причини? (Від думки про це йому перехопило подих);
- обставини умови, що вказують на умову, за якою відбувається дія і відповідають на питання за якої умови? (При наявності запрошень займайте місця);
- обставини з допустовим значенням, що вказують на умову, всупереч якої відбувається дія і віддповідають на питання незважаючи на що? наперекір чому? (Він це зробив наперекір всьому).
Односкладні речення- це речення з одним головним членом. Односкладні речення поділяються на дієслівні і іменні:
В дієслівних односкладних реченнях головний член виражається дієсловом і має ознаки присудка.
До цієї групи належать означено- особові, неозначено- особові, узагальнено- особові та безособові речення.
В іменних односкладних реченнях головний член виражається іменником і має ознаки підмета.
До іменних належать називні речення.
Означено- особові речення- це речення, в яких головний член виражає дію, що виконується чи буде виконуватися певною визначеною особою (чи особами). Головним членом у таких реченнях виступає дієслово у формі 1-ої чи 2-ої особи однини чи множини дійсного або наказового способу (Йду, йду, і ніяк не дійду).
Неозначено-особові речення- це речення, в яких головний член виражає дію, що стосується невизначеного кола осіб: За що, не знаю, називають хатину в гаї тихім раєм (Т.Шевченко).
Роль головного члена в таких реченнях виконує дієслово у формі 3-ої особи множини теперішнього і майбутнього часу або у формі множини минулого часу.
Узагальнено-особові речення- це речення, в яких дійова особа мислиться узагальнено, тобто головний член виражає дію, яка стосується однаковою мірою будь- якої особи (Вік живи- вік вчись).
Головним членом в узагальнено- особових реченнях найчастіше виступає дієслово у формі 2-ої особи однини чи множини, рідше- в інших особах.
Безособові речення- це речення, в яких головний член виражає процес або стан; дійова особа при цьому взагалі не передбачена.
Головний член у безособовому реченні може бути виражений:
Називні (номінативні) речення- це речення, в яких стверджується існування якихось предметів чи явищ (Вечір. Пасовисько. Вогонь.).
Головний член у номінативних реченнях виражений іменником у називному відмінку однини чи множини.
Неповні речення- це речення, в яких пропущено один чи декілька потрібних для його структури членів, що встановлюється з попереднього речення чи ситуації мовлення.
Напр.:
Друге речення з наведеного приклада односкладне (означено-особове) неповне, тому що пропущено додаток, який легко встановити з попереднього речення:заспівай свою пісню.
Часто на місці пропущеного члена в неповному реченні ставиться тире: А в небі - райдуга.
До ускладнених речень належать речення з однорідними членами, з відокремленими членами, зі звертанням, зі вставними і вставленими компонентами.
У реченні слова можуть поєднуватися як підрядним зв'язком, так і сурядним.
Члени речення, які виконують ту саму синтаксичну функцію і поєднуються сурядним зв'язком, називаються однорідними. Це рівноправні, незалежні один від одного компоненти.
Однорідними можуть бути як головні, так і другорядні члени речення: Минали роки, віки, тисячоліття; Сонце росло, росло, падало і тихо спускалось додолу (М.Коцюбинський). .
Однорідні члени речення можуть поєднуватися безсполучниковим зв'язком.
При сполучниковому зв'язку використовуються єднальні, протиставні, розділові, градаційні, приєднувальні сполучники. У мовленні однорідність виділяється, як правило, інтонацією переліку.
При однорідних членах можуть використовуватися узагальнюючі слова. Найчастіше у цій ролі виступають:
При узагальнюючих словах вживаються такі розділові знаки:
Відокремленими називаються другорядні члени речення, які для підсилення їхньої граматичної і смислової ролі виділяються в усному мовленні інтонацією, а на письмі- відповідними розділовими знаками.
Відокремлення характерізується також інверсійним розташуванням другорядних членів речення.
Відокремлені члени речення поділяються на підрядні відокремлені члени іуточнюючі відокремлені члени.
До підрядних відокремлених членів, які поєднуються з пояснювальним словом чи реченням підрядним зв'язком, належать відокремлені означення і відокремлені обставини.
Відокремлені означення (дієприкметники, прикметники, іменники; дієприкметниковий, прикметниковий звороти, поширена прикладка), як правило, стоять після означуваного слова: Дівчат, років до дев'яти, зібралося чималенько.
Якщо означення, виражене дієприкметниковим або прикметниковим зворотом, знаходиться перед означуваним словом і не має додаткових значень причини, умови, допустовості, то таке значення не відокремлюється: Кілометрів зо три ліс тягся, густий і незайманий (Ю. Яновський).
Означення перед означуваним словом відокремлюються, якщо вони стосуються особового займенника: Знесилена, вона сіла.
Відокремлені обставини залежать не від одного слова в реченні, а від усього речення в цілому. Дієприслівникові звороти складають основну групу відокремлених обставин і виділяються в будь-якій позиції: Лишившись сама, Хима заплакала (М.Коцюбинський).
Уточнюючі відокремлені члени речення вживаються для конкретизації або пояснення значень інших членів речення: І знову я тут, під цими дверима.
Звертання- це слово або сполучення слів, що називає тих, до кого звертається розповідач.
Звертання виражається кличним відмінком або називним відмінком у значенні кличного і вимовляється з кличною інтонацією: О, мамо, як тут цікаво!
Звертання може бути поширеним: О краю мій, в ті грізні зими завжди з тобою ми були (В. Сосюра).
Якщо звертання стоїть на початку речення, то після нього ставиться кома або знак оклику (Боже, допоможи нам!).
Якщо звертання знаходиться у кінці речення, то перед ним ставиться кома, а після нього- той знак, якого потребує речення від його змісту (Я вас слухаю, пане полковнику).
У середині речення звертання з обох боків виділяється комами (Я не дуже добре, батько, вас зрозумів).
Вставними називаються такі слова або сполучення слів, за допопмогою яких виражається ставлення розповідача до висловленої ним думки. Вставні компоненти граматично не пов'язані з іншими словами у реченні і тому не є членами речення.
За значенням вставні слова і сполучення слів можуть виражати:
- джерело повідомлення (на мою думку, по-моєму, повідомляють, як кажуть, на думку…);
- достовірність повідомлення, впевненість (без сумніву, як відомо, безумовно, звичайно, ніде правди діти);
- невпевненість, припущення (можливо, здається, як видно, мабуть, може, певно,може бути);
- виділення головного, підкресленість висновку (зокрема, отже, до речі, значить, по-першу, в усякому разі, таким чином);
- емоційну оцінку повідомлюваного факту (на щастя, на диво, на лихо, на жаль, як на зло, хвалити бога).
На письмі вставні слова і сполучення виділяються комами.
Вставленими називаються такі сполуки слів, які містять у собі додаткові повідомлення, побіжні зауваження до основної думки. На відміну від вставних компонентів, вставлені сполуки не можуть бути кваліфіковані за якимись загальними ознаками, оскільки виникають незаплановано, у процесі мовлення.
У ролі вставлених компонентів виступають переважно речення: А так взгалі жилося й працювалося Іванові Івановичу, ще раз кажемо, непогано (Остап Вишня).
1. Визначте граматичну основу простого речення і доведіть, що воно просте.
2. Вкажіть на особливості будови простого речення:
- односкладне чи двоскладне: якщо односкладне, то яке саме;
- непоширене чи поширене;
- повне чи неповне
3. З'ясуйте вид речення за метою висловлювання та емоційним забарвленням.
4. Визначте, чи ускладнене речення однорідними членами речення, звертаннями, вставними словами, відокремленими членами речення.
5. Розберіть речення за його членами, вкажіть, чим вони виражені.
6. Поясніть розділові знаки.
|
1.2.
3. |
|
1. сполучникове може бути: |
|
- складносурядне:
- з розділовими сполучниками сурядності;
- єднальними сполучниками сурядності;
- протиставними сполучниками сурядності;
- складнопідрядне:
- підрядне означальне;
- підрядно зв'ясувальне;
- підрядно обставинне:
підрядне місця, часу, способу дії, порівняльні, міри та ступеня, причини, мети, умовні, допустові, наслідкові;
- складнопідрядне з кількома підрядними:
з послідовною підрядністю, з паралельною підрядністю, з однорідною підрядністю, з комбінованою підрядністю
|
2. безсполучникове може бути: |
|
|
3. складна синтаксична конструкція може бути: |
|
|
За видами поєднання своїх частин складні речення поділяються на:
- розділовими: одиничними або, чи, хоч, повторюваними аби…аби, чи…чи, хоч…хоч, то…то, не то…не то;
- єднальними: одиничними і, й, та (в значенні і) та повторюваними і…і, ні…ні (ані…ані);
- протиставними а, але, та (в значенні але), проте, зате, однак.
- одночасність дій, подій, явищ, станів (І ми співали, і вони з нами також);
- послідовність дій, подій, явищ, станів (Хтось відчинив двері, і ми зайшли у кінату);
- причинно- наслідкова залежність між діями, подіями, явищами, станами (Дощ пройшов- і Київ зазеленів);
- взаємовиключення дій, подій, явищ, станів (Чи ви мене не чуєте, чи, може, ще не прокинулися?).;
- чергування дій, подій, явищ, станів (Мене то кидало в жар, то проймало холодом).
Підрядні означальні речення приєднуються до головного речення за допомогою сполучних слів який, чий, котрий, що, де, куди, звідки, коли та сполучників щоб, як, ніби, наче, неначе: А справжня слава- це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе (Л. Костенко).
Вони приєднуються до головного речення за допомогою сполучних слів хто, що, який, чий, котрий, де, куди, звідки, коли, відколи, як та сполучників що, як, щоб, ніби, мов, наче, неначе.
Вони пояснюють один із членів речення і приєднуються до нього сполучниками як, що, щоб, аж, ніби, наче, неначе, мов, немов, ніж, чим…тим та сполученими словами скільки, наскільки, як.
|
|
послідовна | Він писав свою книжку, тому що хотів, щоб люди, яких він любив, стали трохи щасливішими |
паралельна | Може, друзі, що любили, і кохані, що пішли, знов застелять, як стелили, юних бенкетів столи (М.Коцюбинський) |
однорідна | Розкажи, як за горою Сонечко сідає, Як у Дніпра веселочка Воду позичає (Т.Шевченко) |
комбінована | Коли б мене хтось спитав, що мені подобалося у дитинстві, я б йому відповів, що любив грати у шахи |
- Доведіть, що речення складне, знайшовши граматичні основи простих речень, що входять до його складу.
- З'ясуйте вид складного речення за характером зв'язку у ньому простих речень- сполучникове (складносурядне чи складнопідрядне), безсполучникове чи складне речення з різними видами зв'язку.
- Охарактерізуйте названий тип складного речення:
- якщо складносурядне, то визначіть смислові відношення між простими реченнями, вкажіть спосіб зв'язку між ними;
- якщо складнопідрядне, з одним підрядним, то вкажіть головне речення і вид підрядного, засоби зв'язку між простими реченнями;
- якщо складнопідрядне з кількома підрядними, то, крім характерістики кожного підрядного, назвіть вид підрядності: послідовну, однорідну, неоднорідну (або поєднання цих видів);
- якщо безсполучникове, то визначіть смислові відношення між простими реченнями;
- якщо складне речення з різними видами зв'язку, то назвіть, які саме види зв'язку поєднані в ньому: сурядний і підрядний, сполучниковий сурядний і безсполучниковий, сполучниковий підрядний і безсполучниковий.
- Доведіть, що це речення з прямою мовою, назвавши слова автора і пряму мову.
- Визначіть, чим виражені слова автора і пряма мова (простими чи складними реченнями, текстом).
- Зробіть синтаксичний розбір кожного речення (див. синтаксичний розбір простого і складного речення).
|
Немає коментарів:
Дописати коментар